Арсен Каспрук. Павло Грабовський – поет-громадянин. Збірка «Пролісок» 2

Арсен Каспрук - Копія

Арсен Арсенович Каспрук

8 ІІІ 1919 – 10 ХІ 1982

Український письменник, літературознавець і поет.

Дослідник класичної української поезії. Творчості Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Якова Щоголева, Олени Пчілки, Уляни Кравченко, Агатангела Кримського, Володимира Самійленка, Івана Манжури, Пантелеймона Куліша, Бориса Грінченка.

Автор досліджень «Яків Щоголів. Нарис життя і творчості» (К., 1958); «Леся Українка. Літературний портрет» (К., 1958); «Леся Українка. Літературний портрет» (К., 1963) (друге перероблене і доповнене видання); «Філософські поеми Івана Франка» (К., 1965); «Українська поема кінця XIX- початку ХХ ст. Ідеї, теми, проблеми жанру» (К., 1973), «Іван Франко. Життєвий і творчий шлях» (К., 1983) (у співавторстві з І. І. Бассом).

А також неопублікованих праць «Павло Грабовський – поет-громадянин», «Українська класична поема: жанри, класифікація і різновиди», «Поетичний простір Івана Франка» та збірки поезій «Виднокола», які розміщені на нашому сайті.

На сайті ви можете знайти (набравши в пошуку) статті Арсена Каспрука «Лірична драма «Зів’яле листя» та її відгомін у поезії», «Шляхи філософської поеми», Від «Енеїди» до «Мойсея» (Деякі питання розвитку жанру української дожовтневої поеми), «Поема в сучасному літературознавстві», «Ранні поеми Івана Франка», «Жанр притчі в поезії Івана Франка», «Жмуток до «Зів’ялого   листя» Івана Франка», «Жанри лірики Івана Франка»,  «Особливості ліро-епічної та епічної поезії Івана Франка», які випередили свій час, і були частиною задуманої дослідником монографії «Українська класична поема: жанри, класифікація і різновиди».

Монографія українського літературознавця Арсена Каспрука «Павло Грабовський – поет-громадянин» мала стати шостою книгою у творчому доробку вченого. Але трапилося так, що коли А. Каспрук вже підготував більшу частину цього літературознавчого дослідження (три розділи), тему без всякого розбірливого пояснення було закрито. І А. Каспрука було «перекинуто» на термінове написання з І. Бассом біографії Івана Франка.
Вже тепер, цілком можна припустити, що розділи книги проходили тестування не лише на вчених радах Інституту літератури, де працював дослідник. Скоріш за все, у одній відповідній і дуже впливовій організації усвідомили, що у той час, коли українські політичні в’язні повторюють долю Павла Грабовського, вдумливий читач цієї монографії не міг би не помітити величезних збігів під час реалізації політичних репресій у Російській і Радянській імперії.
А у деяких випадках Російська імперія була навіть значно «демократичнішою» від Радянської. Особливо, коли звернути увагу на той факт, що Павло Грабовський з Іркутської тюрми мав змогу надсилати свої вірші Івану Франку до Львова. Який на той час був закордоном.
Десь в 1983 чи 1984 році (вже після передчасної смерті Арсена Каспрука) тодішній завідуючий дожовтневим відділом Михайло Яценко наполіг на тому, щоб усі примірники рукопису монографії «Павло Грабовський – поет-громадянин» (а це два перші розділи) були передані йому. М. Яценку були передані два перші екземпляри, а третій залишився в архіві А. Каспрука.
А в серпні 2014 року вдалося знайти серед архівних документів рукопис третього розділу дослідження. Сподіваємося, що ця книга, яка так довго йшла до свого читача, стане вагомим вкладом до літературознавчого аналізу творчої спадщини видатного українського поета Павла Грабовського.

Арсен Каспрук

Павло Грабовський – поет-громадянин

Розділ ІІ

До вершин поезії.

1. Збірка «Пролісок»

Незважаючи на важкі умови П. Грабовський розгортає у Вілюйську кипучу творчу діяльність – пише поезії, прозу, літературно-критичні і публіцистичні статті, багато перекладає з російської, західноєвропейської поезії та ін.
Саме у Вілюйську П. Грабовський укладає збірник оригінальних поезій – «Пролісок» і заходиться над його виданням. В листі до М. Павлика від листопада 1893 р. П. Грабовський писав з приводу цього збірника: «Звертаюсь до Вас, Всп. Пане Павлику з окремою особистою просьбою /вибачайте за незвичайність/: зладнав я збірничок своїх оригінальних віршів /числом 116 – частина з написаного/, котрі одсилаю до Василя Лукича, прошучи його взятись за видавництво того збірника. 50 карбованців на ту ціль я вишлю невдовзі власного кошту, – останнього /скільки треба / прошу «Товариства ім. Шевченка», котре має друкувати, підождати до виручки, а також, поки я ще складусь на якусь суму. Коли б Василь Лукич з яких уваг не взявся за видавництво, я прохав його передати мій збірничок п. Івану Франкові доразу з моєю просьбою /просторо в листі до Вс. Лукича/, як також і грішми. Чи не взявся б за ту справу він». 1
Справа з виданням «Проліска» склалася для П. Грабовського досить щасливо, і він з радістю повідомляє про це І. Франкові у листі від лютого 1894 р.: «Трохи не всі старі вірші я поперероблював, написав чимало нових і зіклав таким робом збірничок, котрий назвав «Проліском». Той збірничок я одіслав Василю Лукичеві, просячи видати його на світ божий; відповіді ще не мав, але, незалежно від тії посилки, дістав лист від Костя Паньківського,
______________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том третій. Вид-во АН УРСР, К., 1960, стор. 202.

36

котрий просить зладити дещо з своїх творів, обіцяючи видати їх власним накладом чи вистаратися про наклад. Та ласка порадувала мене невимовно» 1
В березні 1894 р. збірка поезій П. Грабовського «Пролісок» вийшла друком у Львові. Те, що збірка П. Грабовського «пролісок» стала помітним явищем в українському літературному житті середини 90-их років ХІХ ст. свідчать відгуки і рецензії на неї в тогочасній галицькій періодичній пресі. / «Зорі», «Ділі», «Правді» та ін./.
Найбільш кваліфікованою і такою, що у великій мірі відбивала значення поезії П. Грабовського і його місця в українському літературному процесі, була рецензія Д. Пісочинця /Д. Ткаченка/, надрукована в журналі «Зоря» №22 за 1894 р. В цій рецензії автор в основному вірно оцінив ідейну революційну спрямованість збірки, інтернаціональні мотиви її, погляди П. Грабовського на мистецтво і поезію, зокрема у вірші «Я не співець чудовної природи». Елементи суб’єктивізму виявив рецензент щодо оцінки мови збірки. Але в основному оцінив збірку вірно.
Щодо рецензії-анотації В. Лукича надрукованої в «Зорі» №7 1894 р., то вона була досить прихильна, але автор наголошував лише на «скорбах-печалях» збірки і не помітив широкого громадянського звучання поезії П. Грабовського.
Не давала об’єктивної оцінки рецензія на збірку «Пролісок» написана Мусієм Школиченком / Мусієм Кононенком, що була витримана в тоні недоброзичливості формалістичних придірок / «Правда», 1894, т. ХХІІ, вип.. 66 /.
Проте в цілому збірка викликала жваве обговорення, що ніби продовжувало першу оцінку поетичної творчості П. Грабовського І. Франком, висловлену у статті
______________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том третій. К., 1960, стор. 205.

37

«Наше літературне життя в 1892 р.», де визначний критик відзначив талановитість молодого поета, глибокий ліризм його творів.
Збірку «Пролісок» П. Грабовський присвятив товаришці по засланню політичній каторжанці Надії Константинівні Сигиді, з якою П. Грабовського єднали не лише політичні погляди і громадянські ідеали, але й велика особиста дружба.
Н. К. Сигида / дівоче прізвище Малаксіано – 1863-1889 рр./ відіграла велику роль в особистій і творчій біографії поета, тому є потреба ширше зупинитися на їх відносинах. За походженням з грецької незаможної сім’ї Н. К. Сигида вчителювала в таганрозькій міській школі. За переховування таємної друкарні «Народної волі», що знаходилася в домі Н. К. Сигиди, в грудні 1887 р. її було засуджено на 12 років каторжних робіт / потім зменшено до 8 років /. І сьомого травня 1888 р. група політкаторжан в складі 50 чоловік вирушила по етапу з Бутирок / тюрма в дореволюційній Москві / на Сибір. Серед засуджених на каторгу були П. Грабовський і Н. Сигида.
Під час етапної подорожі до Сибіру П. Грабовський і Н. Сигида подружили, між ними спалахнула любов. Проте в Сибіру їм довелось розлучитись – Н. Сигида була відправлена в жіночу каторжну тюрму на Карі, а П. Грабовський пішов на заслання в Балаганський округ.
В 1888-1889 роках П. Грабовський і Н. Сигида підтримували листовні зв’язки аж до смерті Н. Сигиди, що сталася 6 вересня 1889 р. в наслідок закатування політкаторжанки. А сталося таке. Жорстокі умови карійської тюрми, постійні знущання над каторжанками з боку начальника тюрми Масюкова викликали протест ув’язнених. Вони влаштовували постійні голодовки, щоб домогтися зміни начальника тюрми. Вище насальство обіцяло задовольнити вимогу політкаторжан.

38

Але минуло три місяці і ніяких змін не відбулося. Тоді Н. Сигида вирішила знеславити Масюкова і таким чином домогтися його звільнення з посади. 31 серпня 1889 р. Сигида привселюдно вдарила Масюкова по обличчю. За розпорядженням генерал-губернатора Корфа і зі згоди читинського губернатора Хорошкіна Н. Сигиду присудили покарати сотнею ударів різок. Кару здійснював наглядач над кримінальними злочинцями Бобровський.
П. Грабовський у статті «Надія Костева Сигида /сумна споминка /» так описує це нелюдське катування. «Сентября 6 дня Бобровський явився у Усть-карійську тюрму і велів вивести Надю. Вона вийшла бліда, з похиленою головою, пов’язана хусткою… Бобровський зірвав з лиця хустку, зміряв Надю своїм звірячим поглядом: « – Отся витримає!» і наказав її катувати. Відбивши сто ударів, її положили на коц і внесли до гуртової тюрми. Калюжна, Ковалевська та Смирницька, відгородивши собі хустками та покривалами куток на нарах, припали до неї. Надя лежала без пам’яті; якийсь час ще «уголовні» в’язні чули голос Наді. Під час екзекуції вона згадувала волю, країну та рідних – «Мамо! Мамочко моя любесенька!» доносився сумний, ледве чутний голос завмираючого серця. Потім все стихло. Відслонили. Надя була вже трупом, а її товаришки Калюжна, Ковалевська та Смирницька конали в передсмертних муках, заживши отрути… Після тої історії товариші-мужчини рішили також померти гуртом… проте умерло двоє…» 1 Трагічна смерть Н. К. Сигиди глибоко вразила П. Грабовського.
Незважаючи на те, що знайомство П. Грабовського з Н. Сигидою було коротким і листувалися вони у зв’язку з жорстокими умовами заслання рідко, особа і вся діяльність революціонерки справила на поета сильне, глибоке враження, про що свідчить збірка «Пролісок». В ній вміщено 22 вірші П. Грабовського, присвячені
______________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том третій. Вид-во АН УРСР. К., 1960, стор. 25.

39

Н. Сигиді, прекрасні, задушевні, сповнені глибокої поваги і любові.
Ось один із них, написаний, мабуть, після розставання з Н. Сигидою, але тоді, коли вона була ще живою, коли П. Грабовський листувався з нею. Вірш цей зветься «В далечінь»:

За морем холодним, в далекій чужині,
Де сонця ніколи не видно з тайги,
Де нетрі, болота лихі та пустині,
Та скали кремінні, та вічні сніги…

Де тьма та неволя одвіку й довіку,
Де стогону опріч нічого не чуть,
Де гине надія, де муки без ліку,
Де сльози невільницькі тільки течуть…

Де люди на себе кайдани гартують,
Де рідного брата запеклі брати
Що божу годину на пласі катують…
Там, сестронько люба, конаєш і ти.

Не падай до туги, красуйся, мій квіте;
Велике та славне страждання твоє
Шлях терну та крові любов’ю освіте, –
Неволя живої душі не уб’є.

Пом’януть твій образ бездольці закуті,
Стомленим від долі про тебе звістять;
Міць викличуть муки твої незабуті,
Перлинами сльози колись заблистять!» 1

Поет малює суворі картини дикої тайги, серед якої конають революціонери засланці, а серед них «сестронька» – Н. Сигида.
________________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 70.

40

Мовчки труту пили,
Попрощались, лягли –
Із тобою загинуть докупи.

Наостанку кати
Підійшли, щоб знайти
Всі чотири замучені трупи! 1

Це все, так би мовити, документальна лірика. У вірші з глибоким емоційним забарвленням подано біографічні факти з останніх хвилин життя Н. Сигиди.
Спогади, ремінісценції, роздуми, медитації – такого плану ліричні вірші П. Грабовського присвячені товаришці по засланню Н. К. Сигиді. Ось це один, що так і зветься «Зів`яниці»:

За народ свій нещасливий,
Повна щирої журби,
Ти ступила на правдивий
Шлях святої боротьби.

Опинились ми в неволі,
Побратались взаперті,
Ти не знала краще долі,
Як лихі конання ті.

І моливсь я нишком богу,
В нерозважному страху
Щоб тебе, мою небогу,
Зло не стріло на шляху! 2

У віршах «Квітка» /до Н. К. С. /, «До Н. К. С.» / «Такої певної, святої» /, «До Н. К. С. / «Зранку в холодну могилу» /, «Тяжкий завіт»,
_________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 108
2. Так же, стор. 82.

42

До / «Що ні хвилину» /, «Над могилою», «Мара», «На пам’ять» / «Навік минулі вільні годи» /, «Гаряче душа молилась», «Вночі», «До сестри» / «Сяли зорі, підбився» /, «Жіноча душа», «До сестроньки» / «Друже коханий, сестронька-раю» /, «Мов ангела, тебе я стрінув», в поезіях циклу «З елегій» / «Я стояв край вікна та дивився на двір», «Прокидалось усе та цвіло навкруги» / та інших П. Грабовський в різних тональностях, в різних емоційних переливах змальовує образ Н. К. Сигиди – самовідданої, безстрашної революціонерки, товариша по боротьбі з царським самодержавством, людини кристальної чесності, коханої. Він називає її своєю «ясною зорею», «своєю музою».
Іноді поетові уявляється кохана у вигляді квітки, яку підтяли жорстокі косарі:

Прощайся з ясною красою,
Бо вже заходять косарі;
Зайшли, – поникла під косою,
Зів’яла ранком на зорі.

Ронивши слізку, посихаєш, –
Беруть на образи святі;
Та все жива; благоухаєш,
На кипарисному хресті!

/ «Квітка» / До Н. К. С.» /

Цей вірш – розгорнута метафора – побудований, так би мовити, на фактах біографії загиблої, яку вбили царські кати. Тут використав поет усталену символіку народницької поезії / про що ми говоритимемо нижче /. Але загалом вірш написано високопоетично, філософськи заглиблено. Невмируща жертва за народне щастя вічно житиме в пам’яті нових щасливих поколінь – такий висновок напрошується з даного вірша.

43

Іноді поет, змальовуючи образ товаришки неволі, використовує, умовно кажучи, цитати з її листів, фрази сказані нею поетові тощо:

Я стояв край вікна та дивився надвір:
Насувала кругом завірюха;
Зворушилась тайга і завила, мов звір,
Дикий завід доносився уха.

І почувся мені в завиванні тому
Звук кайданів, проклять та погрози,
Страшний свист батогів, окривавший тюрму,
І зітхання, і стогін, і сльози.

А із пекла того один образ сумний,
Милий образ святої людини,
У крові, подавав: «Час минеться страмний»
Жди нехибно ясної години» 1

Останні два рядки вірша немов би перефразовані слова з листа Н. Сигиди до П. Грабовського, де вона писала: «Живу любов’ю до святого діла, вірю і надією на щасливе, хоча і не близьке майбутнє; … Досить для мене глибокої віри в майбутнє, досить, щоб витримати все…щоб жить цим майбутнім, переноситись в щастя і земний рай тих щасливців, які будуть жити, сповнені добра і любові, а це буде, напевне буде…» 2
Часом поет, умовно кажучи, полемізує з покійною, роздумуючи над сказаним нею. Так, фразу з цитованого листа «Н. Сигиди – «Любіть всією душею всіх, всіх людей, любіть правду і добро»
_______________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 163.
2. ЦНБ АН УРСР, Відділ рукописів. Фонд П. Грабовського.

44

П. Грабовський не може прийняти беззастережно. І слова товаришки стають поштовхом до створення вірша «Тяжкий завіт»:

Любить врага, все страднице свята,
Ти людям грішним завіщала.
Конаючи під тяжею хреста
За сонце правди, як повчала…

Твої завіти…бережу я їх…
Ти стежку світиш і з могили…
Але простить мучителів твоїх
Я не відчую в собі сили 1

Дослідники творчості П. Грабовського чомусь мало приділяли уваги поезіям присвяченим Н. К. Сигиді. А тим часом ці поезії були неповторним якісно новим явищем в українській ліриці другої половини ХІХ ст. Справа в тому, що П. Грабовський у великому ліричному циклі поезій, присвячених товаришці по революційній боротьбі і водночас коханій жінці, поєднав дві, здавалося би не поєднувані емоційні поетичні стихії – громадянську і лірично-інтимну.
Ми знаємо прекрасні ліричні вірші Фета, Тютчева, В. Забіли, С. Руданського та інших поетів, присвячені коханим жінкам. Але це були вірші, де сильно, емоційно виразно, ніжно і неповторно оспіване лише кохання. П. Грабовський же дає в циклі, присвяченому Н. Сигиді, так би мовити, органічно новий зразок інтимної поезії, в якій оспівано нероздільно – кохання і революційний подвиг, сугубо особисте і громадське в людських відносинах.
Таким чином, можна говорити про створення П. Грабовським якісно нового різновиду інтимної лірики, в якому знайшло вираження нове
___________________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 75


45

світовідчування, нове ставлення до жінки, де злиті повага і любов до неї і водночас захоплення революційною самовідданістю, високим благородством її подвигу в ім’я визволення людей від пут неволі і гніту, в ім’я щасливого майбутнього. Це було практичним виявом революційно-демократичної етики, на основі якої формувався світогляд П. Грабовського . І як відчувається в багатьох інших віршах поета, це було також наслідком життєвих обставин П. Грабовського, поета-засланця, поета-революціонера, в якого навіть особисте, інтимне нерозривно було зв’язане з революційним діянням, з революційною боротьбою.
Поезії П. Грабовського, присвячені Н. К. Сигиді, у своєму словесному оформленні частково несуть ще на собі сліди народницької поезії, для якої характерні часом навіть образи релігійної символіки тощо.
Так у деяких поезіях цього тематичного циклу /як і в окремих інших поезіях / ми натрапляємо на такі образи, тропи: «Ти все жива; благоухаєш на кипарисному хресті», «всестрадниця свята», «мов ангел, сяла предо мною», «наді мною ти схилилась, ніби світлий херувим»; «сестра мила в терновому вінці», «хресту великого страждання душі твоєї помолюсь»; «твій образ ангелом встане, ясно засяє із домовини», «мов ангела тебе я стрінув» та ін.
Проте ці образи, що підкреслювали схиляння П. Грабовського перед світлою пам’яттю благородної людини, полум’яної революціонерки, власне данина літературній народницькій традиції, яка ще була значною у першій збірці поета, а не наслідок релігійного світосприймання письменника. Усі ж інші образи віршів, окремі з яких ми цитували, свідчать про цілком реалістичний спосіб художнього мислення поета, про революційну насиченість поезії цього циклу.

46

Тематичний цикл інтимно-громадянської лірики / вважаємо, що можна його так назвати /, присвячений Н. К. Сигиді не лише надає збірці «Пролісок» особливого емоційного забарвлення, інтимної тональності, а й виконує у збірці певну композиційну функцію.
Справа у тому, що П. Грабовський не зібрав їх в одне місце, не подав суцільним друком, як це, скажімо, зробив І. Франко у подібному циклі «Картка любові» у збірці «З вершин і низин» /1893/. Двадцять два вірші, присвячені Н. К. Сигиді, розміщені по всій збірці від початку до кінця. Але вони є немов би тією зв’язуючою ланкою, що цементує всю збірку, тим ліричним каркасом, що тримає всю поетичну будову.
До циклу поезій, присвячених Н. К. Сигиді у збірці «Пролісок» безпосередньо примикають ряд віршів, які адресовані іншим товаришам поета – революціонерам-засланцям, чоловікам і жінкам.
Притому ці вірші з конкретною адресою – «До М. О-ва», «Прощання» / «М. В. С-му» /, «До Б-ої», «До Б. С-го», «До великоруського поета Рамшева», а також поезії-послання без конкретної присвяти або такі, де загалом зображено життя, боротьбу, настрої, думки революціонера / «До товариша», «Далеко», «По морю», «Краще», «Нудьга без краю, серце гасне», «Спогадання», «Запитання», «В самоті», «На спогад», «Прийде день великої відради», «В тюрмі», «Мрія», «Омана, «Розвага», «Химера», «На братній могилі», «Думка тюремна», «Пісня кайданників» / з братнього листа вийнята» /, «Ні словечка нівідкуди» та ін. /.
Що характерне для поезій П. Грабовського, присвячених конкретним адресам, товаришам-в’язням, товаришам-засланцям? Це, як правило, вірші-експромти, вірші-імпровізації, написані в момент розставання з друзями, з якими поета зріднили революційні


47

спільні обставини і умови перебування в тюрмі чи на засланні. Для цих поезій характерна гранична щирість, вони оповиті серпанком суму, бо не легко було прощатись і може, назавжди з людьми, з якими пережито великі випробування і муки, з якими ділились скупі радощі тюрми, каторги, заслання.

Характерний вірш цього плану «Прощання» / М.В. С-му» /,  присвячений товаришеві поета М. В. Стояновському. М.В. Стояновський, колишній студент Петербурзького університету, який за приналежність до народовольської організації і за участь в замахові на царя Олександра ІІІ був засуджений до смертної кари / пізніше смертна кара була йому замінена довічним засланням до Сибіру / здружився з П. Грабовським у Іркутській тюрмі. Коли М. Стояновського відправляли з Іркутської тюрми на заслання 7 листопада 1891 р. П. Грабовський написав йому вірша «Прощання»:

На прощання, милий брате,
Що сказать тобі?
Моє серденько розтяте
Ниє у журбі.

В темну даль без повороту,
Може, зникнеш ти…
А нам треба б на роботу,
Бо люд кличе йти.

До завітів будьмо ж певні;
Доки мисль руша,
Стіймо поруч, як найкревні,
Як одна душа!

Обійнять навік немога, –
Обійму на час…
Доки світ, тяжка дорога
Не розлучать нас.

 48

Що кайдани та напасти?
Годі потурать…
За братів нам доля впасти,
За сестер вмирать!

В гадці віки я з тобою,
Голубе ти мій!
Спогадай же, хоч добою
У нудзі німій! 1

В такій же ліричній тональності написаний інший вірш – послання, присвячений товаришеві П. Грабовського по ув’язненню в Іркутській тюрмі – Михайлові Петровичу Орлову, також студентові Петербурзького університету, арештованому царським урядом за революційну діяльність у зв’язку з відомою справою революціонера Германа Лопатіна.
Коли М.П. Орлова відправляли з Іркутська в Акатуйську каторжну тюрму, на срібні рудники, 13 серпня 1892 р. П. Грабовський написав йому вірша, який починається подібно до вищезгаданого «Прощай, мій щирий друже-брате!»
Власне, П. Грабовський подарував М. Орлову цілий зошити віршів, а поезія «До М. О-ва» відкривала цей зошит. У вірші «До М. О-ва» поет так само висловлює жаль, що доводиться розставатися і, мабуть, назавжди з товаришем по революційній боротьбі, але підкреслює, що пам’ятатиме про нього і тоді, коли він буде працювати на каторжній роботі «в безодні темній рудника».
_________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 84.

49

Найяскравішим і найглибшим за змістом із віршів-послань, адресованих конкретним особам, є вірш П. Грабовського із збірки «Пролісок» – «До Б. С-го», що присвячений товаришеві по засланню польському революціонерові Броніславу Серошевському. В ньому поет підкреслює, що представники двох слов’янських народів знайшли «неволю та кайдани» тому, що боролись за визволення народів, за світле майбутнє:

Але ж і ту судьбу шалену
Не довелось ділити нам:
Ти – за Байкал, а я – за Лену, –
Розтечемось по чужинам.

Хто зна: чи вернеться спромога
До праці стать за все святе,
А, чи навік тяжка дорога
Колючим терном заросте?

Отак то, голубе мій, ляше!
Тобі – рудник, мені – тайга…
Та не належить серце наше
До пут утисника-врага.

Віддавна руки нам невільні,
Душі ж неволя не скує;
Єднають нас змагання спільні, –
Хто їх хортами зацькує?

Не кривда п’яного магната,
Не заздрість жирного ксьондза, –
Нас порушає проти ката
Журби вселюдської сльоза.

50

В чаду скаженого прокляття
Потоком кров лили батьки;
Той час минув, ми рідні браття,
Ми нерозлучні бояки.

За що ж? За те, щоб духом згоди
Все понялося між людьми,
Щоб наші змучені народи
Так побраталися, як ми» 1

В даному вірші крім образів, характерних для багатьох поезій П. Грабовського / «вічна неволя», «кайдани», «тяжка дорога», «рудник, «тайга», «невільні руки» тощо / знаходимо зовсім нові, викликані, так би мовити, темою розмови з польським революціонером / «змагання спільні… хто їх хортами зацькує?», «не кривда п’яного магната», «не заздрість жирного ксьондза» тощо /. Вірш пронизаний закличними інтонаціями, що виражені окличними реченнями / «Ми рідні браття», «ми нерозлучні бояки», «щоб духом згоди все понялося між людьми», «щоб наші змучені народи так побраталися, як ми» тощо /.
Поезія «До Б. С-го» – один із яскравих зразків політичної лірики П. Грабовського. Вона як і вірш його «Народові єврейському» пронизана ідеєю інтернаціоналізму, ідеєю дружби і єднання між народами.
Хто досліджував поезію П. Грабовського, зокрема його збірку «Пролісок» не міг не помітити, що переважна більшість його віршів, присвячена спільникам-революціонерам, товаришам по етапу, по тюрмі, по засланню відзначаються надзвичайною щирістю, емоційністю, в них відображено безпосередньо «настрій моменту» – зустрічі, розставання, побажання на дорогу тощо. Іноді в них відбитий якийсь конкретний факт,
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 158-159.

51

якийсь епізод нелегкого і небагатого на радощі тюремного життя засланців. Це, як ми вже частково говорили, вірші послання, заклики, медитації, роздуми. Життя в’язнів, засланців було одноманітне, бідне на події і враження. Тому у П. Грабовського багато віршів типу марень, снів, спогадів, уявних картин тощо.
Проте для багатьох його віршів цього плану характерна точна зарисовка, яскрава деталь, влучний епітет. Ось вірш «На спогад», який, як показав М. Є. Сиваченко в роботі в роботі «Текстологічне дослідження збірки «Пролісок» П. А. Грабовського», теж присвячений М. В. Стояновському: 1
Що божий день, коханий друже,
Мені спогадуєшся ти.
Заблимав ранок, хуга струже, –
Але «між гори» треба йти!

І от рушаєш ти в дорогу:
Напівобтята голова,
Твою вважай що дітську ногу
Кайдан залізний повива.

Схопивши молот чи сокиру,
Ти в підземеллі худко зник, –
І відгукнусь в догоду миру
Нелюдсьим стогоном рудник.

Стомлений працею тяжкою,
Знов повернувся до тюрми;
Та не знайшов і там покою
Серед скреготу та тьми! 2
_________________________________________________________

1. Див. М. Є. Сиваченко. Текстологічне дослідження збірки «Пролісок» П. А. Грабовського у кн. «Питання текстології. Поезія». «Наукова думка», К., 1977, стор. 144.
2. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 110.

52

Поет не лише дає картину праці товариша по недолі, у руднику і тюрмі. Але й малює портрет героя – «напівобтята голова», «вважай, що дітську ногу кайдан залізний повива» тощо.
Не раз П. Грабовський підкреслює, що незважаючи на важкі нестерпні умови тюрми і заслання, на фізичні і моральні муки, які терплять засланці щодня і щогодини, ці мужні люди, борці за щастя народу, залишаються непохитні, сильні духом. В них горить віра в неминучу боротьбу добра над злом, людяності над насиллям, віра в настання щасливого майбутнього, за яке вони борються і страждають:

Потроху прийметься насіння,
Що розсівали навкруги,
Зросте міцніше покоління,
Що не подужають враги.

За в’язнем в’язень одстраждає,
Але настане легший час, –
І добрим словом спогадає
Потомок вільний мертвих нас.

/ «Думка тюремна» / 1

Останні два рядки цього вірша за своїм змістом і філософським спрямуванням дуже близькі до подібних висловлювань О. Пушкіна, Т. Шевченка, М. Некрасова, І. Франка, Лесі Українки та інших прогресивних поетів світу.
«Ліричний герой, – пише один із дослідників лірики О. С. Пушкіна, – це об’єктивізація авторської свідомості, осмислення дійсності під певним кутом зору і тому, хоч він не може бути повністю ототожнений з автором,
__________________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 152.

53

але в певній мірі є носієм його світогляду, виражає відношення автора до дійсності». 1
Ліричний герой розглядуваних поезій П. Грабовського – це революціонер-професіонал, засланець, людина цілком певного психологічного і емоціонального комплексу, певної душевної структури. Для нього характерні такі риси як революційна пристрасть, самовідданість у боротьбі, чесність, безкомпромісність, відвага, віра у справедливість справи, за яку він бореться тощо. Але ці риси, що характеризують загалом революціонера, борця проти царської сваволі і деспотизму у Росії і в Україні кінця ХІХ століття, доповнюються ще елементами особистої долі і характеру поета, які надають віршам особливої тональності і колориту, неповторної емоційної і психологічної забарвленості:

Не горюйте, що тьмою окрите
Непривітане ваше життя,
Кров’ю сердонько все перелите,
Перебрехано кращі чуття;

Світ обвіяний пахом могили,
І до краю панує тюрма,
Задаремно погублено сили,
В тілі кістки живої нема…

Не сумуйте, що купа на купі
Всі поляжем за діло святе:
На зітлілому нашому трупі
Невмируще братерство зросте!

/ «До товариства» / 2

1. Н. Л. Степанов. Лирика Пушкина. Очерки и этюды. М., «Советский писатель», 1959, стор. 108.
2. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 74.

54

Засобами поетичної градації, анафорами у невеличкому, лише на три строфи, вірші «До товариства» автор досягає величезної емоціональної концентрації думок і почуттів у змалюванні страждань і мук революціонерів / «Не горюйте, що тьмою покрите, Непривітане ваше життя, Перебрехано кращі чуття, Світ обвіяний пахом могили, І до краю панує тюрма, Задаремно погублено сили, В тілі кістки живої нема…
Не сумуйте, що купа на купі Всі поляжем за діло святе» /
Проте цілком закономірне закінчення вірша, афористичний висновок його ідеї: «На зітлілому нашому трупі Невмируще братерство зросте!» Як поет революційного гарту, мислитель, що володів, так би мовити, історичним оптимізмом П. Грабовський підкреслює у вірші «До товариства», що неймовірні жертви революціонерів не даремні, що вони будуть фундаментом для майбутнього світлого життя людей, для невмирущого братерства людства.
Цей світлий оптимізм вірша ріднить його з такими відомими революційними поезіями І. Франка як «Каменярі», «Товаришам із тюрми», Шевченковим «Заповітом», поезіями Некрасова та інших революційних поетів.
Ця ідея про невмирущість революційного діла пронизує багато поезій П. Грабовського, зокрема такі як «До товариша», «Думка тюремна» та ін.

Потроху прийметься насіння,
Що розсипали навкруги,
Зросте міцніше покоління,
Що не подужають враги.

За в’язнем в’язень одстраждає, –
Але настане легший час, –

55

І добрим словом спогадає
Потомок вільний мертвих нас!

/ «Думка тюремна» / 1

Як вже підкреслювали дослідники, вірш «Думка тюремна» і в змісті і в образах має багато спільного з тогочасними відомими революційними піснями «Замучен тяжелой неволей», «Смело, друзья, не теряйте» та іншими.
Образна система, поетичний словник революційних поезій збірки «Пролісок» П. Грабовського зібрали в себе все краще з сучасної йому прогресивної української і російської поезії, а також західноєвропейської, яку вже на той час активно перекладав поет. Проте в цих поезіях скрізь і всюди відчувається неповторна індивідуальність поета, притаманна лише П. Грабовському форма вираження авторської свідомості.
Цей особливий емоційно-психологічний колорит поетичного письма, в якому відображено риси індивідуальності поета, цей «почерк» Грабовського відчувається і у віршах, в яких поет, так би мовити, говорить від свого імені, і в поезіях, де він виступає якби від імені колективу революціонерів, і в так званій «рольовій ліриці», де автор перевтілюється в інший спосіб / швачка, народна вчителька, робітник тощо /. Це і особливий, притаманний пише П. Грабовському, поетичний словник, це і улюблені інтонаційні звороти і вирази, це і специфічний емоційний тон, це і неповторний зміст пейзажного малюнку тощо. Правда, в кожному конкретному випадку, в кожному окремому вірші поет не одразу «викидає» весь набір своїх зображувальних засобів. Скажімо, в бойовому, агітаційному вірші він оперує одними художніми компонентами, у віршах, де зображується праця трудівників – іншими,
____________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 152.

56

а у поезіях, присвячених дітям, ще іншими. В все ж є щось спільне, щось загальне, що характерне саме для Грабовського-поета – це, насамперед, його світогляд, його соціальні симпатії і антипатії, це моральний пафос його поезії, зміст його ставлення до світу і до людей – його революційність у широкому розумінні слова, яка пронизує всі його поезії найрізноманітнішої тематики.
Свого часу, відомий дослідник творчості П. Грабовського О. Кисельов, що навіть у перекладі вірша П. Ф. Якубовича «Песня бурильщиков», який увійшов до збірки «Пролісок» під назвою «Пісня кайданників», український поет досить виразно змінив ідейне спрямування оригіналу, додавши окремі штрихи, переосмисливши деякі образи, додавши іншого ідейного відтінку окремим фразам.
Перше, що зробив П. Грабовський, це дав іншу назву перекладу / за всіма ознаками вірш П. Грабовського скоріше переспів, ніж переклад /. В оригіналі поезія має назву «Песня бурильщиков» – у П. Грабовського «Пісня кайданників». Здавалося б, що міняє заміна лише одного слова – «бурильники» на «кайданники»? А виявляється, – дуже багато. Бурильщики – це конкретні робітники – каторжани, а кайданники – це заковані гнобителями у кайдани революційні борці. Заміна лише одного слова надає образові ширшого, соціально значимішого символічного звучання.
Проте П. Грабовський змінює не лише заголовок вірша. Рядки третьої строфи оригіналу «Этот стук пройдет далеко, в грудь отчизны западет» П. Грабовський передає так: «Гук той піде до народу, в рідні груди западе». Поет у переспіві, опустивши абстрактне слово «далеко», конкретизує образ – гук від молотів борців-революціонерів «западе… в груди народу», тобто викличе хвилю революційної енергії, піднесення.

57

«Особливо суттєва відмінність між оригіналом і перекладом, – писав О. І. Кисельов, – є в останніх рядках вірша. У П. Якубовича сказано, що вітчизна вишле сотні свіжих рук – «на гибнущее дело». В цьому виявились його суспільно-політичні погляди, погляди поета-народовольця, який після розгрому «Народної волі» вважав революційний рух «гибнущим делом»… Грабовський – поет революційної демократії, не вважав революційний рух 90-х років «гибнувшим делом» і відповідні рядки вірша Якубовича переклав: «На святе свободи діло вишле сотні свіжих рук…», висловлюючи цим віру в сили народу, в майбутню перемогу народу над деспотизмом» 1.
Отже, навіть у переспіві чужого вірша яскраво виявились революційні позиції поета, його розуміння дійсності, його ставлення до завдань політичних борців, що одразу ж відбилося на ідейно-художній концепції твору «Пісня кайданників».
Ряд віршів революційної наснаженості присвятив П. Грабовський зображенню трудівників, показу їхньої праці, їхнього життя. Одним з таких віршів є вірш «Робітникові», яким відкривається збірка «Пролісок».

Роби на других дні та ночі,
На хвилю праці не заспи;
А візьме сум, заплачуть очі, –
У чарці горенько топи…

Поки останнього хабітку
Не розметають глитаї,
Поки на вічнім заробітку
Не стратиш силоньки свої;

_________________________________________________________

1. О. І. Кисельов. Павло Грабовський. Життя і творчість. Державне видавництво художньої літератури. Київ, 1959, стор. 118.

58

Та не задубнеш без прочинку
Посеред улиці, поки
У карбувальному будинку
Не розлетишся на шматки. 1

У невеликому на три строфи вірші П. Грабовський змальовує безвідрадну картину життя робітників 70-80-х років ХІХ століття. Виснажлива праця по 12-14 годин на добу, крайня матеріальна нужда, бо глитаї експлуататори забирають всі сили і все майно, горілка, щоб забути своє безправне, принизливе становище. А потім смерть посеред вулиці – і «карбувальний будинок» / анатомічний театр /, де розшматують тіло померлого бездомного трудівника.
Проживаючи в Харкові, у Самуровій дачі, де містилася фельдшерська школа, П. Грабовський, як про це писав О. І. Кисельов, не раз спостерігав випадки, як забирали мертвого робітника і везли до «анатомки».
Вірш «Робітникові» написаний просто, без зайвих афектацій і метафор, в стилі народної оповіді, але він вражає суворою правдою життя, реалістичними деталями.
Заважають ясності і прозорості викладу думок поета незвичні, маловживані або й штучно створені слова і вирази – «карбувальний будинок» / анатомічний театр /, «прочинок» /пробудження /, які він взяв з «Малоросійсько-червонорусского словаря живого и актового язика» Ф. М. Пискунова / Київ, 1882 /, діалектне слово «хабіток» / майно / та ін. Але загалом вірш цілком реалістично відображав безправне становище робітників 70-80-х років ХІХ століття. Це було одне з перших звертань українських поетів безпосередньо до теми робітничого класу і в цьому його велике значення.
___________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 51.

59

Як багато інших своїх віршів, поезію «Робітникові» П. Грабовський не раз переробляв. Як показує М. Є. Сиваченко у згаданій розвідці «Текстологічне вивчення збірки «Пролісок» П. Грабовського» вірш «Робітникові» має шість текстологічних джерел. 1 Особливо цікавий варіант останнього року життя / 1902 /, який має замість трьох – шість строф.
Переробляючи вірш остаточно / 1902 р. / поет розгорнув другу строфу таким чином, що вірш набув нового соціального забарвлення, став значно глибшим за змістом:

Нехай без хліба пухнуть діти,
Як цуценята у норі;
А ти працюй; ти мусиш жити,
Щоб мали кошт багатирі.

Нехай твоєю кров’ю-потом
Вони уп’ються досхочу,
А ти терпи з закритим ротом,
Без нарікання і плачу.

Поки останньої худоби
Не розметають глитаї,
А труд надмірний та хвороби
Всі сили виснажать твої.

Поки сіромою безхатним
Ти не задубнеш під тином
І навік заснеш благодатним,
Непорошимо – мертвим сном.

В пригоді ставши для науки;
Тебе покрають на шматки,
Щоб, бач, чиїсь сини та внуки
Хворали менше, ніж батьки. 2

_____________________________________________________

1. Питання текстології. Поезія. «Наукова думка», К., 1977, стор. 192.
2. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах, стор. 642.

60

В остаточному варіанті вірша іронія поета переростає в гострий сарказм, імперативні вирази в народному стилі вибухають, як постріли – «нехай без хліба пухнуть діти, як цуценята у норі»; «Нехай твоєю кров’ю – потом, вони / багатирі / уп’ються досхочу»; «поки сіромою безхатним ти не задубнеш під тином»; «а ти терпи з закритим ротом» і т. п.
Вищенаведені вирази, яких немає в першому варіанті вірша, друкованому у збірці «Пролісок», значно підвищують так би мовити, образність твору. «Без хліба пухнуть діти, як цуценята у норі» – це вже ціла картина, конкретна, емоційна. Подібна до цієї друга і третя картина: «кров’ю-потом / робітника, уп’ються досхочу / багатирі /»; «сіромою безхатним задубне під тином / робітник \».
Таким чином, завдяки образній деталізації, підвищенню емоційності розповіді / іронія переростає в сатиричну оповідь, в сарказм / вірш стає змістовно глибшим, художньо завершенішим. Прозорішим, художньо цільнішим стає вірш ще й тому, що в останньому варіанті поет зовсім усуває мало зрозумілі слова – «хабіток», «прочинок», «карбувальний будинок».
В остаточному варіанті вірша П. Грабовський зняв назву твору. Вірш називається за першим рядком – «Роби на других дні та ночі». Причини цьому можуть бути різні, серед них цензурні міркування тощо. Цікаву думку з приводу цього висловлює М. Є. Сиваченко в названій вище роботі «Текстологічне вивчення збірки «Пролісок». Він пише: «Даний вірш, найраніші варіанти якого датуються початком 90-х років, відбивав тільки темну сторону в житті робітника, але не містив ніякої програми дій. Не бачимо такої програми дій і в останньому варіанті, що датується 1902 р., отже часом, коли робітничий клас все активніше виходив на арену суспільної боротьби, озброювався передовою марксистсько-ленінською теорією. Гадаємо, що в нових історичних умовах поет

61

особливо відчув певну невідповідність між змістом вірша, наповненим лише критичним пафосом, і назвою «Робітникові», яка вимагала програмності, відповіді на питання про те, що робітникові слід робити в його тяжкому становищі. Тому-то в останньому варіанті цей вірш і називається за першим рядком». 1
Нам здається, що не можна відмовити у слушності міркуванню дослідника. Справді, коли перший варіант вірша «Робітникові», друкований у збірці «Пролісок», відбивав певною мірою становище робітничого класу в Росії і в Україні в 80-90-х роках ХІХ ст., його неорганізованість, низький рівень свідомості тощо, то в 1902 р. картина різко змінилася. Робітничий клас вже виходив на арену відвертих класових боїв з експлуататорами, мав свої революційні організації. І називати вірш «Робітникові» – значить давати йому певні рекомендації, певну програму. А оскільки у вірші йдеться у певній мірі про минуле робітничого класу і поет не міг кардинально міняти зміст вірша, бо це був би вже інший вірш – він зняв назву твору.
З особливим душевним теплом і співчуттям змалював П. Грабовський життя і працю робітниці – швачки у поезії «Швачка». Як і в попередньому вірші «Робітникові» тут показана робітниця 80-90-х років ХІХ ст.

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…
Боже, чи довго тягти?
З раннього ранку до пізньої ніченьки
Голкою денно верти.

Кров висисає оте остогиджене,
Прокляте нишком шиття,

___________________________________________________________

1. Питання текстології. Поезія. «Наукова думка», К., 1977, стор. 195.

62

Що паненя, вередливе, зманіжене,
Вишверне геть на сміття.

Де воно знатиме, що то за доленька –
Відшук черствого шматка,
Як за роботою вільна неволенька
Груди ураз дотика. 1

Тяжка і виснажлива, нудна і одноманітна праця швачки зображена в багатьох творах світової літератури, зокрема поезії. Всесвітньо відома поезія англійського поета Томаса Гуда «Пісня про сорочку», яку, до речі, переклав П. Грабовський / надрукована у збірці поета «З чужого поля», 1895 р. /. Працю швачки змалював у одноіменному вірші в український поет М. Старицький.
Проте поезія П. Грабовського відрізняється граничним лаконізмом / всього три строфи /, сконцентрованістю думок і образів, з одного боку, і, з другого – надзвичайною сказати б наглядністю картини праці робітниці. Підневільну працю трудівниці поет характеризує епітетами негативного емоційного наповнення / шиття – «остогидне», «прокляте» /. Такими ж епітетами негативного значення наділяється паненя, що користуватиметься результатом праці швачки / «вередливе», «зманіжене» /. Воно / поет нарочито називає його зневажливо в середньому роді / не оцінить важкої праці швачки і при першій же нагоді її шиття «вишвирне геть на сміття».
Оригінально, цілком в дусі Марксової оцінки праці «вільного» робітника в капіталістичному суспільстві створює П. Грабовський образ «вільної неволеньки», що є основним стимулом праці швачки. Швачка вільна, але щоб не померти з голоду, вона змушена щоденно з ранку до пізньої ночі вертіти

______________________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 52.

63

голкою, шити. Дарма, що від надмірної праці терпнуть руки, злипаються очі від постійного недосипання.
Свого часу О. І. Кисельов, порівнюючи вірш М. Старицького «Швачка», написаний у 80-х роках ХІХ ст., з одноіменним віршем П. Грабовського, вірно відмітив, що, коли у першому висловлене лише вболівання над тяжкою долею робітниці, то у другому явно виражений протест, прокляття підневільної праці на багатіїв.
Глибоко вражає вірш П. Грабовського «Трудівниця», де зображено передчасну смерть сільської учительки. Ще в молоді роки П. Грабовський цікавився долею сільського вчителя, він написав поему «Учительша», яка, як уже згадувалось, не дійшла до нас, писав про працю сільських вчителів у своїх публіцистичних творах.
В іторико-статистичному нарисі «О развитии школьного образования в Ахтырском уезде Харьковской губернии» / 1885 р. / П. Грабовський на великому фактичному матеріалі показав важке життя сільських учителів – відсутність відповідних приміщень для школи і житла вчителів, антисанітарні умови, низька платня, залежність від сільського «начальства» тощо.
Особливо важка доля була у сільських учительок. «Скажу в конце несколько слов, – писав П. Грабовський, – о положении в деревне учительниц, этих безвестных страдалиц-тружениц, тихо делающих в глуши свое великое дело. Большинству из них приходится прозябать в четырех стенах, без живого слова, без серьезной книжки, без обмена мыслей, – стряпать на себя и брать работу на стороне, чтобы хоть чем-нибудь пополнить свой жалкий бюджет…» 1

___________________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том третій. Вид-во АН УРСР, К., 1960, стор. 15.

64

Зрозуміло, що не всі учительки витримували ці нелюдські умови. В цій статті П. Грабовський згадує вчительку Авксентьєву, одну з кращих вчительок, яка від непосильної роботи і жахливих побутових умов отримала сухоти і померла.
Про благородний труд і самопожертву сільських вчительок на ниві народної освіти говорить П. Грабовський в іншій своїй статті – «Дещо в справі жіночих типів» / 1893 р. /. Так він згадує вчительку О. М. Максимович, дочку відомого громадського діяча та вченого, яка, закінчивши Вищі жіночі курси в Києві зайняла скромне місце сільської вчительки в Переяславському повіті.
«Діяльність її одразу звернула на себе увагу… – пише поет, – Глибоко віддана праці, вона вкладала в неї всю душу… вона завела нові педагогічні прийоми тощо… але не в цьому її головна заслуга, а в тому, що вона зуміла прихилити до себе дітвору… Пробувши півтора роки в Коваленській школі, вона була переведена в с. Корніївку. Діти нерозважно ридали на прощання, а потім писали до неї найніжніші листи… Те ж саме відбулося і при переїзді її з Корніївки до с. Дем’янців, де вона скінчалась від чаду…» 1
З теплотою і схваленням писав П. Грабовський в цій статті і про іншу учительку з села Гучини Чернігівської губернії, яка поклала багато енергії, щоб допомагати селянам, підносити їх добробут. Тут же згадує письменник про сімнадцятирічну дівчину, що вчителювала в «найглухішому кутку» Полтавської губернії. Відчуваючи брак книжок, журналів та газет, із заробітком 16 карбованців 66 ¾ копійок на місяць молода вчителька працювала не покладаючи рук, завоювала довір’я і любов дітей та їх
_________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том третій, стор. 47.

65

батьків, які запрошували її до себе в гості, звіряли їй свої потаємні думки.
Труднощі роботи і існування сільських вчительок в дореволюційних умовах ускладнювалися ще тим, що їм доводилося не лише терпіти матеріальні злидні та бідування, – писав П. Грабовський, – а й «виносити підозру шкільних доглядачів / інспекції /, поліції, місцевих ватажків і всієї повітової громади, залежати часом від нікчемної людини, на зразок волосного писаря… Не покорись тому або іншому тузові, – тебе «виживуть» як ледащо, оганьбують «скорять» «власними средствами», – скільки щиріших заступників народа отак «скорочено»!» 1
Треба сказати, що П. Грабовський ніскільки не згущував фарби. Навіть офіційна преса царської Росії не раз писала про жахливе становище учителів. Так журнал «Народный учитель» писав з приводу цього: «Бесправное положение народного учителя – факт общественный: куда не повернись, всюду на глаза лезет «начальство». И все эти «особы» пород высших и низших так и стараются ужалить его при всяком удобном случае». 2
За висловом В. І. Леніна, народні вчителі були загнані, як зайці, і їх цькував кожний урядник і сищик.
П. Грабовського ще змолоду глибоко хвилювала доля сільського вчительства, сільської вчительки. Подібно до А. Тесленка, який у повісті «Страчене життя» змалював важке життя сільської вчительки, П. Грабовський у вірші «Трудівниця» дає поетичний, ліричний образ трудівниці на ниві народної освіти.
_________________________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том третій, стор. 49.
2. «Народный учитель», 1906, № 7, стор. 22.

66

«Трудівниця» – сюжетний вірш. Він складається з дванадцяти строф, кожна з яких має своє призначення, відіграє певну смислову і художню функцію.
Перша строфа – це пейзаж певного психологічного наповнення, що вводить читача у відповідний настрій, підготовляє до картини сумної дійсності:

Хмуро дивилася школа,
В бовдурі глухо гуло.
Вітер вривався з «о`кола»,
Сумно в хатині було. 1

І метафора «хмуро дивилася школа» і епітет «глухо» / гуло в комині / настроюють читача на сумний лад, на чекання чогось трагедійного. Картинка «вітер вривався з «о`кола» майже нейтральна, але в поєднанні з двома попередніми, в комплексі з ними, навіює той же настрій. Врешті четвертий рядок – звучить як висновок з трьох попередніх: «Сумно в хатині було».
Після такого вступу, після такої сумної пейзажної імпровізації поет починає розгортати сюжет вірша. Притому, так би мовити, з кінця, з розв’язки:

Мертва трудівниця-пані
Біла, як віск, на столі
Там почивала, заранні
Збувшись скорбів землі. 2

Сюжет вірша розгортається як розповідь оповідача-селянина, одного з тих, чиїх дітей вчила покійна вчителька. Це видно не лише з розповідних інтонацій вірша, але із специфічної лексики, взятої поетом з розмовної селянської мови:
_________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 136.
2. Там же.

67

Рук і на час не складала,
Щиро кохала діток,
Листу якогось то ждала, –
Тільки і знав наш куток.

За день одсунула книжку,
За день не стала робить,
Як опинилась на ліжку, –
Нічим було пособить.

В непогідь, стужу злиденну
/ Певно, сама сирота! /
Зайде в хатину нужденну,
Словом усіх привіта.

Дасть, коли треба, поради,
Викладе все до пуття…
Боже! З якої то ради
Їй відбирати життя? 1

Після характеристики оповідачем діяльності сільської вчительки, притому характеристики прихильної, співчутливої, йде власне, опис похорону:

Журно посходились дітки
Обік німої труни:
Втратили неньку сирітки,
Втратили промінь вони.

____________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 136.

68

Вдарив і дзвін похоронний…
Нічого, мабути, ждать:
Треба людині сторонній
Шану останню віддать.

Дим закурився з кадила,
Серце зворушував спів…
Що дітвора голосила, –
Просто не чути попів.

А як на цвинтарі стали,
Кинули грудку землі, –
Гірко батьки заридали,
Аж надривались малі.

Мовчки вернули на помин,
Що громадяни знесли,
Якось не складувавсь гомін,
Навіть дяки не пили. 1

Завершує розповідь знову сумовитий пейзаж, подібний до того, який був на початку вірша:

Та й розійшлися по хатах, –
Школа осталась пуста…
Хуга свистить по загатах,
Жалібно труп заміта. 2

Весь сюжетний вірш написаний простою, але точною і виразною мовою з вкрапленням народних виразів, народно-фольклорних зворотів, наприклад, «мертва трудівниця-пані біла, як віск»;

____________________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 137.

69

«журно посходились діти обік німої труни», «втратили неньку сирітки», «гірко батьки заридали, аж надривались малі»; зустрічаємо у вірші і звороти в дусі народного просторіччя – «нічим було пособить»; «що дітвора голосила» тощо.
Вірш «Трудівниця» вражає, так би мовити, своєю образною компактністю, концентрованістю картин, а також яскравістю образних деталей. Ось якими, сказати б, ударними мазками змальовує поет картину похорону – «Вдарив і дзвін похоронний»; «Дим закурився з кадила»; «Кинули грудку землі»; «Мовчки вернули на помин»; «Навіть дяки не пили». Кожен з вищенаведених рядків містить у собі значний епічний заряд, кожен із звукових, зорових і моторних образів міг би, скажімо, Панас Мирний розгорнути в цілий прозовий уривок, а то й у розділ.
Справа в тім, що за своїми жанровими ознаками «Трудівниця» цілком відповідає епічній поемі, де є все: і інтер’єр, і портрет покійної вчительки, і досить повна картина / можна сказати динамічна картина / похорону, і закінчення / знову пейзаж школи, кладовища /. Є тут також повна, вичерпна характеристика благородної праці сільської вчительки, оцінка її як людини того що.
Треба сказати, що все це зобразити на такій малій «площі» / дванадцять строф / не так легко. Для цього треба було бути справді майстром. І таким майстром поетичного слова і виявив себе П. Грабовський у прекрасному щодо ідейного змісту і художньої довершеності сюжетному вірші «Трудівниця».
До поезій, в яких зображено гірке життя народу, визиск експлуататорами трудящих належить і вірш П. Грабовського «Допусти». Поет показує, що після офіційного скасування кріпацтва не поліпшилось життя народу, а навпаки – замість однієї форми визиску прийшла інша, нічим не легша від попередньої. Вірш написано в стилі іронічному, власне, сатиричному:

70

Що за допусти господні?
Позавчора – кріпаки;
Вчора – вільні, а сьогодні –
Хоч під вікна по шматки.

Кмет господарем від пана
На свободу одійшов…
Що ж блукає без жупана,
Без онуч і підошов? 1

Поет підкреслює, що всі обіцянки царя, ліберальних діячів були марні. «Над народом панство давнє відрождатись почало» – говорить П. Грабовський.
Поезія П. Грабовського «Допусти» генетично зв’язана з такими документами антицарського, антипоміщицького спрямування, як «Русский народ» та «Слово к народу», які склали революційні народники в 1886 р. з приводу 25-річчя селянської реформи 1861 р. і в складанні яких цілком можливо брав участь П. Грабовський / деякі дослідники, зокрема Ю. Ф. Бухалов, в роботі «Суспільно-політичні погляди П. А. Грабовського» твердять, що це саме так. /
У відозві «Слово к народу», говорячи про те, хто винен у бідуванні народу, автори прямо заявляють: «Виноваты дворяне, помещики, которые, когда освобождали крестьян, сделали все, чтобы народу поменьше земли досталось. Они хорошо знали, что если у мужика будет довольно земли, то какая ему неволя идти в батраки, бросать хозяйство: только нужда гонит крестьянина на работу к помещику». 2
___________________________________________________-
1. Павло Грабовский. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 68

71

У відозві «Русский народ» відверто сформульовано: «И стала воля хуже неволи». 1
Знаменно, що у одному із варіантів цього вірша, як і у відозві «Слово к народу» говориться саме про те, що після селяни вимушені йти в батраки:

Позавчора – кріпаки,
Вчора – вільні, а сьогодні –
Безземельні батраки. 2

Вже сама назва вірша «Допусти» / як й інші назви у варіантах – «Попущення», «Попуски» / має викривальне, іронічне забарвлення. Бо «Допусти» / як і «Попущення», «Попуски» / мало означати полегшення, послаблення. А про яке полегшення могла бути мова, коли «вільні» мусять іти «хоч під вікна по шматки», коли «господар» «блукає без жупана, без онуч і підошов».
Подібно до Панаса Мирного / «Лихо давнє і сьогочасне», «Голодна воля» / П. Грабовський у вірші «Допусти» викриває хижацький характер реформи 1861 р., її буржуазно-класову суть.
Багато поезій у збірці «Пролісок» присвятив П. Грабовський дітям. Притому тут вірші різного плану – про те, що діти повинні робити в житті, ким бути, з кого брати приклад; про відношення дітей до природи, до тварин, до птахів; про школу і школярів, тощо.
Вважливо, що, як і в багатьох віршах на соціальну тему, у віршах про дітей чи зверненнях до дітей поет насамперед думає про дітей скривджених, упосліджених, про дітей сиріт. Так у вірші «Сироти» / «Сердешні діти… Батька взято» /, що має кілька
__________________________________________________-
1. Павло Грабовський у документах, спогадах і дослідженнях. В-во «Дніпро», К., 1965, стор. 67.
2. Цит. за статтею М. Є. Сиваченка. Текстологічне вивчення збірки «Пролісок» П. А. Грабовського. Див. збірник «Питання текстології. Поезія. Наукова думка., К., 1977, стор. 207.

72

варіантів, П. Грабовський зображує дітей, батько яких був страчений за революційну діяльність. Цей вірш в повній мірі можна віднести до поезій про борців, про революціонерів, які ми характеризували вже вище. Але водночас це вірш про дітей, про сиріт:

Сердешні діти…батька взято;
Смерть несподівано прийшла…
Пекельний Ірод справив свято,
Пир людожерності та зла.

Не поборов страшної муки
Борець хоробрий; все хотів
Знять догори ослаблі руки,
Востаннє стати на катів.

Сердешні діти…вам байдуже;
Ви усміхались, дивлячись,
Як ваша ненька рідна туже
Слізьми безрадісно ллячись. 1

Поет підкреслює трагедійність ситуації: діти є діти, вони навіть не усвідомлюють, що сталось, не уявляють, що вони беззахисні сироти, яких, може, жде також смерть від біди, від голоду і поневірянь.
Найраніший варіант вірша «Сироти» має підзаголовок «з болгарського». Але у варіанті, що друкований у збірці «Пролісок» такого підзаголовку немає. Це пояснюється, як здогадується М. Є. Сиваченко у праці «Текстологічне вивчення збірки «Пролісок», тим, що даний вірш є вільним переспівом болгарського оригіналу
___________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 88.

73

/ якого – покищо не встановлено /. П. Грабовський відійшов досить далеко від первотвору, до зняв / закреслив / навіть у найранішому варіанті з підзаголовка слово «переклад».
А що зміни йшли у напрямі посилення революційності віршу, яскравішого змалювання героїчної поведінки борця, батька дітей, свідчить заміна строфи раннього варіанта:

Ламала мати ваша руки;
Доходив він, не знісши ран,
Увесь змордований від муки,
Безсилий стати на тиран. 1

На строфу варіанта, що друкувався у «Проліску»:

Не поборов страшної муки
Борець хоробрий: все хотів
Знять догори ослаблі руки,
Востаннє стати на катів. 2

Як бачимо, різниця величезна – у першому випадку безсилий, замордований чоловік, що вмирав від ран. У другому – навіть перед смертю революціонер хоче стати востаннє на бій проти катів.
Другий вірш «Сироти» / «Занедужала сирітка» / дещо іншого плану. Тут розповідається про дівчинку-сироту, яку не помічали, коли вона була мала, хворіла. А як одужала, виросла, стала красивою дівчиною – від хлопців не було відбою. Але дівчина вийшла заміж за такого ж, як сама, сироту. І живуть собі щасливо.
У сюжеті вірша немає якихось напружених колізій, трагедійних ситуацій. В ньому випадок, взятий поетом з життя, опоетизований в стилі народної творчості.
1.Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том другий, стор. 443.
2. Та же, Том перший, стор. 88.

74

В окремих віршах, звернених до дітей, поет ставить питання про те, як мають поводитись діти, які завдання перед собою ставлять, чому вчитися тощо. Так у вірші «Дітям» / «Перша думка наша, діти» /, поет говорить:

Перша думка наша, діти,
Краю рідному;
Першу працю присвятити
Люду бідному!

Усім серцем полюбляти
Вчіться ближнього,
З тяжких злиднів визволяти
Неспроміжного.

Не кохайтесь у користі
З її шматтями,
А прямуйте жити вмісті,
Бути браттями! 1

Як бачимо, тут висловлена демократична програма навчання і поведінки дітей / отже, майбутніх громадян / у суспільстві. А що далі у вірші говориться про «заповідь господню», то – вже данина народницько-християнським ілюзіям, які живили ранню творчість поета, а також поглядам народу, його ідеалам, що їх присвоїла собі релігія – жити по-братньому, «любитися», «не рить другим безодню», завжди бути «милими, кревними один одному». На жаль, окремі рядки цього вірша звучать як моралізаторські, а особливо це відчувається у поезії «Панським діткам», де звучать зовсім невластиві для пізнішого Грабовського
___________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 117.

75

нотки примирення між дітьми бідняків та дітьми імущих класів.
Загалом проблемі виховання дітей П. Грабовський надавав великого значення. Поет-революціонер він як і Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Кобилянський та інші революційно-демократичні та демократичні письменники зробив значний внесок у розвиток дитячої літератури, літератури для дітей. Він не раз у поезіях і у листах висловлював біль з приводу того, що обставини його життя, тюрми і заслання не дали можливості присвятити більше часу і праці дітям. Цей мотив, зокрема, звучить у вірші «До дітей» / «Коли б, о, дітки, малась мога» /:

Коли б, о, дітки, малась мога
Знов повернутися між вас!
Так заросла давно дорога,
Побив надії хмурий час!

Зазнайте ж втіх, поки не пізно,
Під пильним доглядом сім’ї,
Та не розкидано вас різно
З-під крилець ненчиних її.

Нехай же вам господь-благаю –
Протягне дійство золоте,
Щоб ви росли на радість краю
Без мук, що потім уздрите! 1

Але і в тих складних умовах, в яких перебував П. Грабовський, він віддавав багато уваги питанням виховання дітей, питанням дитячої літератури, писав твори для дітей. Так у статті
____________________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 147.

76

«Московські переклади творів Шевченкових» / 1897 / П. Грабовський підкреслював, що писати для дітей не так просто, що «той, хто пише і складає книжки для дітей, повинен, на нашій думці, мати неабияку кибету письменницьку». 1
Беручи приклад з М. Чернишевського та М. Добролюбова, які видали біографії О. Пушкіна і О. Кольцова з вибіркою їх творів для дітей, П. Грабовський хотів також здійснити подібне видання. У листі до І. Франка від травня 1892 р. П. Грабовський писав з цього приводу: «…Приймусь за книжечки для дітвори про людей, що вийшли з народу і працювали на користь йому, як – от Кольцов, Нікітін і другі / біографії з перекладом деяких кращих творів /, – може б хто видав ті книжечки в Галичині» 2. Думаючи про борців за революційне перетворення світу П. Грабовський розраховував прислужитись справі їх виховання з середовища дітей, молоді.
Біографії в твори народних поетів тут зіграли б велику корисну роль. Проте, на жаль, П. Грабовському в силу обставин свого життя не вдалось здійснити цей благородний задум. Хоча твори Кольцова, Нікітіна він перекладав, але книжечки-біографії з доданими до них перекладами творів для дітей П. Грабовський не підготував.
Тюрми, заслання, хвороби… Вони знищили не один творчий план поета-революціонера. Але і в названих статтях і вище згадуваних віршах, котрі присвячені дітям, П. Грабовський послідовно пропагував педагогічні погляди, ідеї про виховання дітей дуже близькі до поглядів революційно-демократичних письменників / Шевченко, Чернишевський, Добролюбов, Герцен, Франко та ін. /. В такому ж дусі написав П. Грабовський вміщений в збірці «Пролісок» вірш «До школи» / «Ну, прокидайтеся, діти» /:
___________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том третій, стор. 145.
2. Там же, стор. 193.

77

Ну, прокидайтеся, діти:
Ранок – до книжки пора!
Сонечко вспіло залити
Все посереду двора!

Швидше вдягайтесь до школи!
Кращі прогаєте дні, –
пізно вертати, – ніколи
їх не завернете, ні!

Змалку кохайтесь в освіті,
Змалку розширюйте ум,
Бо доведеться у світі
Всяких назнатися дум.

Треба самим розвертати:
Як і до чого все йде,
Шлях безпомилишно взяти —
Той, що до правди веде. 1

Вірш «До школи» / «Ну, прокидайтеся, діти» / написаний у формі звертання до дітей з боку когось старшого, досвідченішого, найімовірніше – вчителя. Тому вірш в цілому – це монолог вчителя-демократа, ідейного наставника дітей. А окремі рядки – речення-звертання, речення-заклики / «Ну, прокидайтеся діти»; «Швидше вдягайтесь до школи!», «Змалку кохайтесь в освіті»; «Змалку розширюйте ум»; Треба самим розвертати: Як і до чого все йде, Шлях безпомилишно взяти — Той, що до правди веде та ін. /. Написаний вірш в бадьорому ритмі / розмір – укорочений дактиль /, у світлій тональності, тому він давно полюбився дітям.
У статті «Дещо про освіту на Україні» П. Грабовський в теоретичному напрямі розвивав ті думки, які він частково або повністю висловлював в образній, художній формі у своїх поезіях. Зокрема в цій статті він писав: «Школа мусить бути чинником просвіти, а не паморочіння, служити цілому народові, а не одному станові, чи навіть касті…» 2 Про освіту для народу, для трудящих думав в турбувався П. Грабовський коли писав свою невеличку, але цінну поемку «Трудівниця», коли писав окремі
______________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 150.
2. Там же. Том третій, стор. 120.

78

поезії, присвячені народній школі, дітям, коли писав свої публіцистично-теоретичні стаття, названі вище.
Говорячи про поезії П. Грабовського для дітей не можна не згадати його прекрасного вірша «Щиглик», що як і вірш «До школи» давно друкується у хрестоматіях дитячої літератури та шкільних читанках.
Вірш розпочинається картиною радощів дітей, що спіймали на сильце щиглика. Діти хваляться дідусеві своїм успіхом. Далі вірш розгортається як діалог між дітьми та дідусем:

– Визволяють, – скільки сміху!
-Глянь, дідусю, глянь, чи ба?
— Бачу, дітки, вашу втіху;
Зате щоглику журба!

Зна, що буде нудить світом;
Не про нього ваш куток…
Щебетав би собі літом
Та згодовував діток.

Не привикне він до клітки,
Бо неволя всім гірка…
Не то пташки, милі дітки, —
Шкода навіть черв’яка.

Кожна твар – наймення боже,
Жити хоче, як і ви.
Хай же більш чуття вороже
Вам не кружить голови. 1
______________________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 141.

79

В одному з пізніших варіантів вірша / всього їх три / останню з цитованих вище строф П. Грабовський значно переробив:

Не губіть створіння боже:
Жити хоче і воно…
Пташенята його може
До гніздечка ждуть давно. 1

Цим самим поет позбувся, як підкреслив М. Є. Сиваченко в згадуваній статті «Текстологічне вивчення збірки «Пролісок» П.А. Грабовського», абстрактного резонерства з яким повчає дідусь діток.
Вірш закінчується, як відомо тим, що діти відпускають щиглика на волю, і він знов літає в ясному небі. У невеличкому вірші, що побудований, як діалог між дітьми та мудрим дідусем, П. Грабовський розв’язує по суті дві проблеми. Перша, це, як би ми сказали сьогодні, охорона природи, охорона екологічного середовища / не можна знищувати пташок, звірят /. І друга проблема, чисто гуманістична: мучити, неволити тварин не гуманно, як і людей.
Таким чином, дітям, їх вихованню П. Грабовський присвятив ряд віршів досить різноманітного тематичного спрямування. Кожен з цих віршів не лише оригінальний і своєрідний за темою, сюжетом, а й майстерно виконаний, високохудожній. Завдяки цьому багато віршів П. Грабовського, присвячених дітям, живуть і сьогодні, виконуючи не лише педагогічні, а й естетичні функції.
Багато віршів збірки «Пролісок» П. Грабовський присвятив рідному краю, Україні. В таких поезіях як «До України» / «Під небом дальньої чужини» /, «До Русі-України» / «Бажав би я, мій рідний краю» /, «Далеко» / «Там, далеко, на Вкраїні» /, «Україна
___________________________________________________________

1. Питання текстології. Поезій. «Наукова думка», К., 1977, стор. 253.

80

приснилась мені», «О, яка ти сумна, Україно моя», «Народові українському» / «Я бачу: ти до краю достраждався» /, циклі «До українців» та інших П. Грабовський висловлює свій біль, що народ у темряві, визиску і злиднях, що не довелось йому працювати безпосередньо серед народу, що відірваний від Батьківщини, він змушений поневірятись по тюрмах і засланнях. Поет бажав хоч у сні повитати у рідних краях, де його родина, батьки, брати, сестри, де він виріс, розпочав своє життя та боротьбу за людські права, за революційні ідеали:

Україна приснилась мені,
Я прокинувсь ізмучений дуже;
Ранній промінь гуляв по стіні,
Та не легше було мені, друже!

Люду мимо чимало пройшло,
Радий гомін та жарти, – байдуже…
А на серці у мене скребло,
І не легше було мені, друже!

Онде гай величаво дріма,
Вільна пташка так весело круже,
Чорнобрива жоржину лама…
Та мені не полегшало, друже! 1

Але таких сумних елегійних картин-видінь, картин-ліричних тужінь за рідним краєм у П. Грабовського не багато. Майже у всіх віршах про Україну П. Грабовського звучать бойові громадянські мотиви, глибоке розуміння соціальних причин страждання народу, віра в його краще майбутнє.
Поет-революціонер, поет-громадянин виступав проти ідеалізації минулого України, проти оспівування патріархальщини,
_______________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 91.

81

хуторянщини тощо.

Не складаю пісень твоїй дивній красі,
Бо не бачу у стані сучасному;
Розпинали тебе всі до одного, всі,
Хто був паном у краї нещасному.

В царство казки твій рай на журбу одліта,
Мов прибитий негодами зімніми;
А чи може ж кому смерть руїна ота
Сповнить серце чудовими гімнами? 1

/ «О, яка ти сумна, Україно моя» /.

Подібно до інших революційно-демократичних письменників / Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського / Павло Грабовський виступав проти ідеалістичного тлумачення історії України, підкреслював класовий характер «уболівання» представників української буржуазії та поміщицтва за «долю рідного краю». «Розпинали тебе всі до одного, всі, Хто був паном у краї нещасному», – пише П. Грабовський у цитованому вище вірші «О, яка ти сумна, Україно моя».
Важливо підкреслити, що думки, висловлені у цьому вірші, збігаються з висловленими думками пізніше, в 1901 р. у листах до Б. Грінченка. «Найбільшою нісенітницею, – писав П. Грабовський у листі до Б. Грінченка 6 січня 1901 р., – є та, буцім Україна була колись єдиним неподільним тілом з погляду національних інтересів і змагань, як хотять запевнити наші псевдопатріоти, – такої України ніколи не існувало і не існує… Ніколи Україна, – писав далі П. Грабовський в цьому листі, – не боролась ні за який свідомий загальноукраїнський ідеал, і ніколи не існувало свідомого загально
_________________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 119.

82

українського патріотизму, бо ніколи інтереси і потреби різних станів української людності не були однакові…Не за віру батьків і не за «неньку Україну» боролося високе українське шляхетство, а за панування свого стану на Україні, і змагалося вирвати те панування з рук поляків і інших «ворогів»…
…А «ненька Україна» була ні чим іншим, як гаслом, під окликом котрого пануючі верстви гріли собі руки». 1
Знаменно, що як і у вищезгаданих листах, П. Грабовський у деяких поезіях збірки «Пролісок» гостро критикує такі писання не лише істориків, а й письменників-белетристів, які, кажучи його словами, займаються «пустословієм», напихаючи голови туманом». Саме про це говорить поет у вірші «З думок сучасних»:

Запорожжя та козацтво
Спать уклалися в журбі…
Інший час, панове братство, –
Інші теми на добі!

Відлічивши козакові
Поважання данину,
Чи не глянуть мужикові
У хатиноньку сумну?

Глянуть просто, без серпанку,
Яким все обволіка
Пан-поет, що бачив з ганку
Богоносця-мужика.

___________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том третій, стор. 299-301.

83

…Хлоп-мужик, панове братство,
То – підстава в наші дні…
А Січ–мати та козацтво –
Хай царствують у труні. 1

Відзначаючи історичні заслуги запорозького козацтва, що захистило свого часу народ від поневолення турецько-татарськими загарбниками, П. Грабовський доводить у цьому вірші, що зараз не час писати про архаїку, романтизувати минувшину, а слід відображати сучасне життя, його найпекучіші проблеми.
Говорячи про Україну П. Грабовський весь час наголошує, що реальною силою у боротьбі з панством, соціальною несправедливістю, з світовою неправдою є простий трудовий народ. У вірші «До Русі-України» / «Бажав би я, мій рідний краю» /, поет прямо висловлює своє сподівання, своє бажання, «щоб велич простого народа запанувала на Русі».
Про це поет говорить і у вірші «Наша слава» / «Не в огуді хиб сучасних» /. Підкреслюючи у цьому вірші, що головне вирвати трудящих з визиску «багатирських пазурів», подбати про добробут народу, підвищення його свідомості, освіченості.
П. Грабовський проголошує – «Простий люд – є наша слава». Вірою у величезні потенційні сили народу, в його майбутнє пронизаний не один вірш збірки «Пролісок». Так у вірші «Оце я думаю, брати» П. Грабовський писав:

Я знову вірю, що пригода,
Мов чорна хмара, пропливе,
Що невмируща міць народа
Усе лихе переживе» 2

____________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 145-146.
2. Там же, стор. 87.

84

Про невмирущу силу народу, його невичерпні потенціальні можливості П. Грабовський говорив і у вірші «До Богдана Хмельницького». Головний філософський смисл цього вірша полягає в тому, що П. Грабовський, визначаючи історичні заслуги Богдана Хмельницького, підкреслює, що він був дитиною свого часу. І саме там і тому був великий, в чому йшов назустріч сподіванням народу, трудової маси населення, саме там і в тому, де виражав інтереси народу. Народ – рушій історії – головна теза вірша.
Важливо відзначити, що П. Грабовський в багатьох віршах збірки «Пролісок» висловлював тверде переконання, що український трудовий народ досягне щасливого майбутнього у спільній боротьбі із іншими народами проти царизму, деспотизму, рабства, усіх форм поневолення:

Час настане для взаємин спільних
Зоря згоди заблищить у тьмі,
Рівний всім, в сім’ї народів вільних
Раб-народ забуде об ярмі. 1

Пригадаймо, що І. Франко у знаменитій поемі «Мойсей», провіщаючи щасливе майбутнє українському народові, писав: «засяєш у народів вольних колі». Про це ж міряв, в це ж вірив і П. Грабовський, пишучи про свій народ, який забуде про ярмо поневолення «рівний всім в сім’ї народів вільних». Глибокий смисл, інтернаціоналістські погляди просвічують з наведених поетичних рядків обох письменників революціонерів-демократів. Та це й закономірно, бо ще Т. Шевченко мріяв про «сім’ю велику, сім’ю вольну нову» народів, в якій би жив, розвивався і процвітав
________________________________________________-
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 120.

85

його рідний український народ. Про таку сім’ю мріяли, за неї боролись і поклали життя Чернишевський, Добролюбов, Герцен та інші світочі російського народу.
Велике значення, можна сказати, основоположне значення для розуміння творчих засад, естетичних поглядів П. Грабовського має його вірш, що друкований у збірці «Пролісок» – «Я не співець чудовної природи». Цей вірш П. Грабовський пізніше значно переробив, відшліфував, але основні ідейно-громадські і естетичні поета цілковито виступають у варіанті, друкованому в збірці «Пролісок»

Я не співець чудовної природи
З холодною байдужістю її;
Мій ум ворушать змучені народи,—
Їм я віддав усі чуття мої.

Серед улитих золотом просторів
Я бачу люд без житнього шматка…
Блакить… пташки… з-під солов’їних хорів,
Мов ніж, вражає стогін мужика.

Нехай кругом розумний лад та втіха,—
Не здужа їх мій мозок осягти:
Бо скільки скрізь пекельницького лиха:
Не згірш як звір братів гризуть брати.

Нехай поети до вітхнення вдатні,
Співають нам на всякі голоси
Про мирові куточки благодатні, –
Де є страждання, там нема краси!

86

Нехай вони на «матерньому лоні»
Мук забуття вишукують дарма, –
Їх не заспать: у серця відгомоні
Озветься мир з турботами всіма! 1

Як бачимо, вже перша строфа вірша полемічно спрямована проти естетствующих поетів, проти поетичних ідилій, в ній говориться про те, що поета тривожать «змучені народи». Знаменно, що не «народ», а «народи», тобто всі народності, всі народи. А епітет «змучені» підкреслює, що мова йде про принижених, визискуваних, експлуатованих – тобто про трудящих. Ці постулати, ці положення йдуть від революційно-демократичної естетики, зокрема, від естетики М. Чернишевського, який підкреслював у статті «Критичний погляд на сучасні естетичні поняття», що найвища сфера прекрасного є людське суспільство.
Керуючись естетичними принципами, що їх виробила революційно-демократична література, зокрема естетика Белінського, Чернишевського, Шевченка, Некрасова, Добролюбова, Герцена П. Грабовський проголошував: «Поезія мусить бути одним з чинників поступу загальнолюдського, а в рідному краї зокрема – загальнонародного, средством боротьби з світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених та окривджених. Така її задача» 2
Як за зразки такої поезії у цитованій статті «Дещо про творчість поетичну» П. Грабовський вказував на Шевченка, який «був поетом-борцем, найкращим діячем громадським» і у «своїй праці поетичній… – мав на оці тільки людину та її щастя». 3
________________________________________________________

1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 171.
2. Там же. Том третій, стор. 124.
3. Там же, стор. 125.

87

Громадянську, гуманістичну спрямованість, як підкреслював П. Грабовський, мала творчість російського поета І. Сурикова, яка пройнята «болінням нещасливою долею простого люду», «покликом до любові та братерства, співчуттям до всього, що знижене, придавлене або зневолене». 1
П. Грабовський ці свої теоретичні положення розгортає за допомогою поетичних образів у вірші «Я не співець чудовної природи». «Серед улитих золотом просторів», блакитного неба і співу солов’їв поетове серце «мов ніж, вражає стогін мужика», йому болить підневільне і важке життя трудящого люду. Тому він засуджує, як і в статті «Дещо про творчість поетичну» декадентський лозунг «мистецтво для мистецтва», краса заради краси.
«Нехай поети до вітхнення вдатні, – пише Грабовський, – Співають нам на всякі голоси Про мирові куточки благодатні,
Де є страждання, там нема краси!». Ці рядки безпосередньо перегукуються з думками Т. Г. Шевченка, який у вступі до поеми «Гайдамаки» висміяв і засудив дворянських салонних поетів, з його багатьма віршами, зокрема, з поезією «Якби ви знали, паничі», де він картає сентиментальні елегії ідеологів експлуататорського класу, презирливо, в дусі народних оцінок, називаючи їх «паничами». Ці рядки як і попередні, як і весь вірш перегукуються також з багатьма поезіями на цю тему І. Франка, Лесі Українки, М. Некрасова та інших українських і російських демократичних та революційно-демократичних поетів / І. Франко «Сідоглавому», «Декадент», Леся Українка «Поет під час облоги», М. Некрасов «Поет и гражданин», «Элегия» та ін. /.
________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 183.

88

Важливо відмітити, що допрацьовуючи вірш «Я не співець чудовної природи» для збірки «Кобза» / 1898 / П. Грабовський ще більш різко, ще соціально рельєфніше визначає трубадурів буржуазного мистецтва. Він вже не називає їх навіть поетами, а знижувальним, презирливим іменником «людці».

Нехай людці, що до вітхнення здатні
Співають нам на всякі голоси
Про райські сни й куточки благодатні, –
Де плачуть, там немає вже краси!

Впадає в око, що П. Грабовський зробив уточнення, доповнення в даній строфі саме у напрямі гострішого акцентування на непотрібності декадентської поезії, її антинародній суті. Бо «людці», що називають себе поетами, співають про «райські сни», про «куточки благодатні» в той час, коли плачуть знедолені люди.
Ми вже говорили про близькість вірша «Я не співець чудовної природи» по своїй суті до поезії Т. Шевченка «Якби ви знали, паничі». У другому варіанті вірша П. Грабовський ще більше наблизився до шевченкової поезії. Бо коли в першому варіанті / в збірці «Пролісок» / говориться «де є страждання, там нема краси», то в другому – «де плачуть, там немає вже краси» / в Шевченка – «як люди плачуть живучи» /. Так само в другому варіанті поет вводить образ «райські сни» / у Шевченка – «не називаю її раєм, тії хатиночки у гаї» тобто так як називають її поети-«паничі» /.
П. Грабовський посилює ідейно-соціальний акцент і в інших рядках другого варіанту вірша. Зокрема, коли у першому варіанті стоїть «Мов ніж вражає стогін мужика», то в другому» – «Мов ніж вража скрізь стогін мужика». Прислівником скрізь поет підкреслив не випадкові муки, страждання робочого люду, а повсякденне і повсякчасне. Як свого часу підкреслив О. І Кисельов, цей
___________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 635.

89

рядок прямо перегукується з відомим віршем М. Некрасова: «…Я такого угла не видал, где бы сеятель твой и хранитель, где бы русский мужик не стонал».
Отже, щодо ідейного змісту вірш П. Грабовського «Я не співець чудовної природи» можна назвати класичним зразком художньої декларації положень матеріалістичної, революційно-демократичної естетики, яскравим зразком бойовитості, наступальності передової української дожовтневої літератури по відношенню до ідеалістичної, буржуазної естетики, зокрема, до теорії «мистецтво для мистецтва».
Заслуговує на увагу художня форма вірша «Я не співець чудовної природи», особливо, коли розглядати в комплексі перший і другий варіант вірша / збірки «Пролісок» і збірки «Кобза» / про що частково ми вже говорили.
По-перше, треба відзначити те, що вірш «Я не співець чудовної природи» гранично компактний, місткий щодо змісту, економно стилістично оформлений. В п’яти ямбочних строфах / п’ятистопний ямб / викладено стільки думок і естетичних положень, що їх цілком вистачило б для великого соціологічного, естетико-філософського трактату.
Весь вірш побудований на антитезах, на протиставленні того, що зображають у своїх поезіях виразники інтересів експлуататорських класів і як розуміє життя, завдання поезії поет-революціонер. Вони бачать, оспівують – «чудовну природу з холодною байдужістю її», «умиті золотом простори» / у другому варіанті – «ясні, золочені простори /, «блакить…пташки…солов’їні хори», «розумний лад та втіху», «мирові куточки благодатні» / у другому варіанті – «райські сни й куточки благодатні» /, вони на «матерному лоні» / в другому варіанті «кохаючись «на лоні» /,

90

«мук забуття вишукують дарма». Він же, поет-революціонер, поет-громадянин бачить і чує щось зовсім інше, протилежне – «змучені народи» / другий варіант – «знедолені народи» /, «люд без житнього шматка», «стогін мужика», «пекельницьке лихо» / другий варіант – «кривди, всюди лихо» /, людські свари і гризню / «не згірш як звір братів гризуть брати», другий варіант «як хижий звір братів гризуть брати» /, «страждання, світові турботи / «озветься мир з турботами всіма!», другий варіант – «озветься світ з турботами всіма»/.
Вражає точність семантична і емоціональна епітетів-означень, вжитих поетом /особливо у другому варіанті вірша, у збірці «Кобза» /: «чудовна природа» / звернімо увагу на момент непрямої, дещо прихованої іронії у цьому епітеті /, «холодна байдужість», «знедолені народи», «розумний лад та втіха» / знову іронія /, «хижий звір», «райські сни», «куточки благодатні» / останні два епітети також вжиті в іронічному плані / та інші.
Неможна не звернути уваги на те, що вже перший рядок вірша «Я не співець чудовної природи» полемічно спрямований проти поетів ідеологічно чужого П. Грабовському табору, які, крім ідилічних картин природи, нічого не бачать і не хочуть бачити. А насправді ж П. Грабовський чудовий співець природи, тонкий її цінитель, але він не фетишизує її, не робить її головним предметом свого співу. Бо головне для нього – людина, трудовий народ.
До речі, безпосередньо теми призначення мистецтва у суспільному житті, про роль поезії і поета в суспільстві П. Грабовський торкається не раз у збірці «Пролісок», про що ми вже говорили, коли характеризували цикл віршів, присвячених Україні, її минулому і сучасному. Після вірша «Я не співець чудовної природи» таким твором, що безпосередньо присвячений цим питанням є

91

поезія «Поетам-українцям» / «До вас поети українці» /. П. Грабовський в цьому творі засуджує «співи» деяких українських поетів, в яких не відчувається безпосередній зв’язок з життям, мало громадянських мотивів, або зовсім вони відсутні, нема зв’язку з народом, з інтересами його життя та боротьби. П. Грабовський відверто і щиро заявляє:

Не все співати нам про квіти
Та любуватися Дніпром…
Година — дбать про шлях освіти,
Люд забезпечити добром;

Спинить навколо голос стонів,
Що крають серденько притьмом,
Розвіять пітьму забобонів,
Впотужить голови умом;

Збудить чуття самопізнання,
Шаноби власної чуття,
Розсунуть цілі прямування
Замість товктися без пуття.

…Народ, покинутий на злидні,
Народ, плазуючий у млі,
Повинен стратить риси рідні,
Безслідно стертися з землі! 1

Свого часу О.І. Кисельов правильно підкреслив, що в цьому вірші П. Грабовський «ідучи по стопах Шевченка, так само вимагає поставити поетичне слово на сторожі «малих отих рабів німих», боротися цим словом за кращу їх долю». 2 До цього можна додати,
_____________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 166-167.
2. О.І. Кисельов. Павло Грабовський. Життя і творчість. Державне видавництво художньої літератури. К., 1959, стор. 88-89.

92

Що таку вимогу по відношенню до поетів ставили Леся Українка, І. Франко, Чернишевський, Добролюбов, Герцен, Некрасов та інші українські та російські революційно-демократичні письменники дожовтневої доби.
Коли ми розглядали ідейне та тематичне багатство першої збірки поезій П. Грабовського «Пролісок», то не раз говорили про жіночі образи збірки – образ революціонерки з в’язниці / зокрема Н.К. Сигиди /, образ швачки, образ трудівниці-вчительки та інші. Характерно, що завершує збірку вірш «До матері», в якому змальовано образ матері засланця-революціонера. Звичайно, що цей вірш надихнув образ рідної матері П. Грабовського – Ксенії Григорівни Грабовської, з якою він, власне, розпрощався вже у вісімнадцять років від роду, коли його арештували. Матір П. Грабовський пам’ятав ще не старою жінкою / 42 роки /, яка залишилась на утриманні зятя / чоловіка старшої сестри поета – Олександри /.
Зрозуміло, що матір журилася, що син у тюрмі, на засланні, пролила не мало сліз, бо ж не раз їй, очевидно дорікали «блюстителі порядку», що її син «державний злочинець». Всю цю гаму почуттів розумів поет. І його роздуми, його власні переживання з приводу матері вилились у короткому, але промовистому вірші:

Мамо-голубко! Прийди, подивися,
Сина від мук захисти!
Болі зі споду душі піднялися,
Що вже несила нести.

Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,
Стогнеш сама у журбі;
Хай я в неволі конаю та плачу, —
Важче незмірно тобі.

93

Бачити більше тебе я не буду;
Не дорікай, а прости;
Та від людського неправого суду
Сина свого захисти! 1

Вірш цей відрізняється граничним лаконізмом, експресією виражених почуттів, щирістю і глибиною. Мовно-стилістична структура вірша дуже близька до народно-фольклорної, до пісні, прислів’я-звертання, тощо. Інтимно ніжне звертання «мамо-голубко» надає віршеві особливої задушевності і щирості.
Синонімічний ряд подібних / тавтологічних / слів-образів підкреслює емоційність віршу, його вплив на читача / «горюєш-стогнеш», «конаю-плачу» /. Цю функцію виконує і інверсія / «Бачити більше тебе я не буду» /.
Особливе емоційне навантаження яскравої соціальної забарвленості несе єдиний, власне, епітет вірша / «неправий суд людський» /. П. Грабовський має на увазі поговір і оцінки не всіх людей, а саме тих, хто підтримує царську владу – всіляких ісправників, поліційних чинів, попів тощо, а також тих забитих темрявою і гнітом селян, що не розуміли значення революційної боротьби, дорікали, що у Ксенії Григорівни син – «державний злочинець», засланець.
Вірш «До матері» – це вірш-сповідь, вірш-звертання до найближчої людини – матері поета. Він належить до кращих ліричних віршів П. Грабовського, взагалі до кращих зразків української дожовтневої лірики.
В цілому збірник поезій П. Грабовського «Пролісок» за революційним спрямуванням, за піднесеними у ньому животрепетними
_________________________________________________
1. Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. Том перший, стор. 176.

94

темами і проблемами, за рівнем художньої майстерності був видатним явищем в українській літературі кінця ХІХ століття. Це визначала прогресивна критика, зокрема І. Франко, О. Маковей та інші, про що ми вже говорили на початку розділу.
Відповідно «оцінила» збірник П. Грабовського «Пролісок» і взагалі вірші поета царська цензура. Так київський окремий цензор по іноземній цензурі, характеризуючи автора збірника «Пролісок» підкреслював, що це – политический преступник, отбывающий наказание на каторге в Сибири», що в збірнику говориться, що «пора перестать сгибать покорно шею» перед визискувачами, що тут заклякається до демократичних свобод, проповідується ідея, що на зміну борцям в тюрмах «придет…новое поколение, которое тюрем не побоится», «найдутся сотни рук, которые пойдут на святое дело свободы» и т.п. Головне, що окремий цензор вбачав «в стихотворениях призыв к изменническим и бунтовщическим деяниям», «призыв к социальной революции в России». 1
Зрозуміло, що збірник поезій «Пролісок» був заборонений в царській Росії і це найвища атестація його революційності, його агітаційної дійовості.
__________________________________________________

1. Павло Грабовський у документах, спогадах і дослідженнях. В-во художньої літератури «Дніпро», К., 1965, стор. 167-168.

95

Адреса для контакту: kaspruk@hotmail.com

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s