Збірка поезій “Виднокола” літературознавця, письменника і поета Арсена Каспрука так і не була надрукована за його життя. В середині 70-х років він підготував до друку. Передмову написав відомий український поет і літературознавець Степан Крижанівський. Але спроби А. Каспрука видати її в 1975 і 1976 роках так і не увінчалися успіхом.
А. Каспрук писав і публікував свої вірші у періодиці. Деякі з них «Ти прийди» (текст і ноти) «Україна», 1964, № 23, «Світанок» «Ранок», 1965, № 7, було покладено на музику композитором В. Верменичем. А «Лілея» «Ранок», 1969, № 7 — композитором К. Скороходом.
Очевидно, що ряд суб’єктивних чинників у ті застійні часи перекривав збірці шлях до читача. І мало хто знає, що для Арсена Каспрука поезія була одним із важливих чинників його творчого життя. Свого часу сам метр української поезії Максим Рильський, з яким в Арсена Каспрука були добрі товариські стосунки, благословив його на шлях поезії. В бібліотеці Арсена Каспрука збереглися три книги Максима Тадейовича з дарчими надписами.
Якщо є світи – то це поети
Якщо є світи – то це поети,
Інших за життя не знав світів,
Тісно їм в тисках землі планети,
Кожен у безмежжя з них летів,
О, великі і метежні душі,
Чарівні творці ідей і слів,
Слід за вами я до сонця рушив
І як ви обпалений згорів.
1973 рік
1
Я затримався на цій землі
Я затримався на цій землі,
В цім ніщо у світовим просторі,
В цій планеті мідно-паперовій,
Що безслідно зникне у імлі.
Ці – запрограмовані чуття,
Ці худі, недосконалі мислі,
Що достатні лиш дитю в колисці,
А ти носиш їх усе життя.
Вибух, спалах – і вже вільний ти,
В праматерію вернувся знову,
Хай там у мурашнику старому
Рвуться до химерної мети.
1974 рік
2
Ти – поет!
Це не легко в образі і в римі
Відтворить барвистий цвіт життя,
Щоб було зображуване зримим
Й розбудило справжнє почуття.
Це нелегко в вірші закувати
Думки непокірний буйний лет.
Але ти повинен все здолати,
Ти – поет!
3
Світанок
На землю тиха ніч лягла.
Гаї сповила сива мла.
Виходить місяць в небеса,
Яка краса!
Кришталем світиться роса,
Яка краса!
Вже місяць впав за небокрай.
Шумить тривожно темний гай…
Зелене море молоде
Світанку жде…
Зелене море молоде
Світанку жде!
Рожева розквіта зоря.
Земля пробуджена сія.
У сяйві сонячнім роса
Яка краса!
Алмазом світиться роса.
Яка краса!
4
Іволги співоче тремоло
Іволги співоче тремоло
Сон мій на світанку розігнало.
Як зовсім людині треба мало,
Щоб у серці щастя розцвіло…
Ти прийшла і ніби прибуло
Сонця й світла у моїй кімнаті.
За вікном, в високім винограді,
Промайнуло іволги крило…
Я не пам’ятаю ті слова,
Щось мені ласкаве ти сказала.
Потім провела аж до вокзалу
І пішла, назавжди ти пішла…
Та коли вертається тепло
Й зелен-май, якому люди раді,
Жду – чи продзвенить у винограді
Іволги співоче тремоло?..
5
Лілея
Ніжна, мов лілея злотобіла,
Легкокрила пташка навесні.
Крізь життя моє ти пролетіла,
Зникла у вечірній далині…
Солов’їний щебет лине з гаю,
Закипів у білій піні сад.
Я тебе у серці зберігаю,
Мрію, – ти повернешся назад…
Дні течуть, як ріки швидкоплинні.
Чи побачу ще тебе колись?
Де ти нині в ранки голубині?
Озовись, кохана, озовись!
Ніжна, мов лілея злотобіла,
Легкокрила пташка навесні.
Крізь життя зорею пролетіла,
Зникла у вечірній далині…
6
Позамітало снігами
Позамітало снігами,
Білими замело.
Сніг скрипить під ногами,
Ніби розтерте скло…
Як я любив без тями,
Як це давно було..
Білими берегами
Нас життя розвело…
Позамітало снігами,
Білими замело –
Все, що було між нами,
Все, чого не було…
7
Ніби в цвіті білім, пишнім
Ніби в цвіті білім, пишнім
Вишні за вікном.
Але ні – в саду затишнім
Все повито сном.
Розцвіли лілеї ніжні –
Біло навкруги.
Але ні, – то віти сніжні,
В інеї луги.
Розцвітають свіжі рожі,
Весняна пора.
– То в зимовий день погожий
Захід догоря.
8
Хмарко біла
Хмарко біла! Дай тебе обняти!
Облітаючи поля, гаї,
Бачиш неба голубінь щодня ти…
Ти мені нагадуєш її…
Я б хотів без ліку цілувати
Хмарки білі, в золоті краї.
Хмарко біла, як тебе обняти?
Ти мені нагадуєш її…
9
Я заздрю сніжиночкам білим
Я заздрю сніжиночкам білим,
Що в небі літають, як зорі, –
Вони на губах її тануть
Цілунком палким непомітно.
Я заздрю весняному вітру –
Він може її обійняти,
До стану її пригорнеться
І зникне безслідно за садом.
А місяць, який він щасливий –
Він стелить їй сріблом дорогу,
Крізь шибку в кімнату проникне
І з нею лишитися може.
А я лиш дивлюся на неї,
Віддавна сумую даремно,
В очах співчуття не знаходжу,
Але і забути не можу.
1939 рік
10
Тополі
Шумлять тополі за вікном,
Здійняли вгору пружні віти.
Як моря сплеск, органу тон,
Як звук далекої трембіти,
Шумлять тополі за вікном…
Шумлять тополі за вікном.
Верхів’ям їхнім зір сягати.
Замерзлі взимку все одно
Ввесні зелені мають шати
– Тополі за її вікном.
Дерева чуйні і сумні.
Вітрів та бурі побратими,
Шепчіть пісні їй весняні,
Навійте думами ясними
– Тополі за її вікном.
Шумлять тополі за вікном,
Зняли до сонця руки-віти.
Майне все біловійним сном.
А їм у вічності шуміти
– Тополі за її вікном.
11
А серце переповнене тобою
Навкруг тополі листя молоде
У сонця блисках зелено сріблиться.
В квітках на різні тони джміль гуде,
І точиться з сосни пахка живиця.
Високі вишні в білому цвіту,
Черемха вкруг пахучі грона клонить,
А жайворон із неба нальоту
В зелені трави срібну пісню ронить.
Земля в цвіту пробуджена весною.
… А серце переповнене тобою.
12
Маріє!
Душа поета не старіє,
Хоч років вже тьма за плечима.
Згадалась мені ти, Маріє,
Ставна з голубими очима.
Весна знов зелена буяє,
І ранок рожевий заріє
Тебе я не раз уявляю
І кличу Маріє, Маріє!
Минули назавжди ті весни,
Як чайки за обрій злетіли.
І молодість вже не воскресне
Хоч як ми того не хотіли.
Та спогад лишився чудесний,
Як казка, як зоряна мрія.
Згадай же і ти наші весни
Маріє, Маріє, Маріє!
12 вересня 1980 року
13
Юнак натхненно гра на фортепіано
Великий зал людьми по вінця повен,
Крізь вікна – цвіт садів пливе медвяно.
І входить в душі буряний Бетховен –
Юнак натхненно гра на фортепіано.
Страждання, думи, пристрасті, надії…
Як повінь, музика кружляє в залі…
Стають близькими людства кращі мрії
І зрозумілі давні ідеали.
І розумом і серцем наш Бетховен.
«Яка глибінь, краса!» – у залі чую.
Цей зал, людьми по вінця повен,
Бетховену й музиці аплодує.
14
Всю ніч летять на південь журавлі
Азовське море. Сонце йде в зеніт.
Гойдаються на хвилях білі меви.
Повітря пахне степом полиневим.
Який чудовий, неповторний світ!
Всю ніч летять на південь журавлі,
Черкаючи крильми високі зорі.
Прощальний крик їх лине в дальнім морі,
Росою-сріблом пада до землі.
І знову ранок. Світить сонце яре…
Світило вічності, привіт тобі, привіт!
Який чудовий, неповторний світ!
Невже ще буде осінь, дощ і хмари?
15
Володимирська гірка
Мені тужно, мені гірко,
Бо тебе нема зі мною.
Володимирськую гірку
Я обходжу стороною.
Бо не можу я без болю
Ті місця тепер проходить,
Де стрічались ми з тобою,
А тепер хтось інший ходить.
Бо не можу я байдуже
Там сидіти під каштаном.
Сумно дуже, тоскно дуже –
що тебе я не застану.
… Мені тужно, мені гірко,
Бо тебе нема зі мною.
Володимирськую гірку
я обходжу стороною!
Липень 1951
Київ
16
Пахне зів’ялими травами
Присвячується Н.К.
Пахне зів’ялими травами,
Зжовклий кружляє лист.
Мила моя, ласкавая,
Чи тебе стріну коли?
Буду шляхами розмитими
Довго блукать без мети.
Буду про тебе розпитувать,
Тільки ж тепер де ти?
Десь ти за сопками синіми,
Там, де шумить тайга.
Може, в ці дні осіннії,
Згадуєш, дорога.
Нашу любов із мукою,
Наші в тривозі дні.
Тільки ж тепер, з розлукою,
Важче стократ мені…
17
Я давно, давно тебе не бачив
Присвячується Н.К.
Я давно, давно тебе не бачив,
Все, що було, може, було сном?
Сніжні віти, білі квіти наче,
Вітер колихає за вікном.
Скільки я, зітхаючи на зорі,
Біль розлуки в серці тамував.
Скільки від людей я чув докорів,
Що тебе одну не забував.
Сотні днів гірких пройшли у муці,
Та в думках зі мною ти була.
Мила, чи любов свою в розлуці
Ти для мене також берегла?
Я давно, давно тебе не бачив,
Все, що було, може було сном?
Сніжні віти, білі квіти наче,
Вітер колихає за вікном…
18
Сонячний день восени
Присвячується Н.К.
Сонячний день восени.
Гордо розцвіли кани.
Ніби в вогні, ясени
В небо знялись гілками.
Дніпр голубіє вдаль,
В небі хмарки химерні.
Скільки мені ще чекати,
Поки до мене вернеш?
В ніжнім багрянці сад,
Лист опада під ноги!
Сумно-ясна краса,
Лад у природі строгий.
Як би хотів я знов
В білу зимову днину
Стріть в цім саду любов –
Давню мою, єдину.
19
Осінь всюди
Присвячується Н.К.
Золотавий каштанів лист
Прозоріє в яснім промінні.
Небо й води ріки злились
В горизонті у мариво синє.
Осінь всюди. Багатство барв
І півтонів-переходів.
Я до серця б це все забрав
– Хвильне, лагідне у природі.
Ніжні квіти осінні ці,
Айстри пишні, жоржини ярі.
… Усміх радісний на лиці
В тих прохожих, що он у парі.
Я не заздрю їм ні на мить,
Але прикро мені до болю,
Що не можу я тут ходить
Із коханою, із тобою.
20
Меморіальний сайт пам'яті Арсена Каспрука 