Любомир Дмитрович Дмитерко (народився 18 березня 1911 м. Винники Львівської області – помер 2 жовтня 1985, Київ) — український письменник, поет, прозаїк, драматург, публіцист, сценарист, перекладач. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка. Один з трьох членів літературної групи «Західна Україна», які не потрапили до радянського ГУЛАГу.
Навчався в Кам’янець-Подільському інституті народної освіти (1928—1929). Перша збірка оповідань «Вітер зі Сходу» вийшла друком у 1930 р. У 30-х роках були опубліковані також поетичні збірки «Іду!», «Молода земля», «Книга боротьби» та ін.
Під час Другої світової війни Любомир Дмитерко був військовим кореспондентом, брав участь у визволенні Києва; видав кілька збірок віршів («Слава», 1942; «На полі бою», 1944).
У повоєнний час вийшли друком поетичні збірки «Вітчизна» (1948), «Вірші і поеми» (1949), «Осінь за океаном» (1959), «Крилатий кінь» (1974), роман «Розлука» (1957), трилогія «Міст через прірву» (1962—1965). А. Дмитерко — автор історичних драм «Генерал Ватутін» (1947), «Навіки разом» (1950), «Шляхи людські» (1958) та ін.
Опублікував книжки нарисів «Польські будні» (1949), «Там, де сяє Південний хрест» (1957), у яких поділився враженнями від подорожей за рубіж. Окремими виданнями вийшло понад 50 книжок письменника.
Меморіальний сайт пам'яті Арсена Каспрука 