Арсен Арсенович Каспрук
8 ІІІ 1919 – 10 ХІ 1982
Український письменник, літературознавець і поет.
Дослідник класичної української поезії. Творчості Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Якова Щоголева, Олени Пчілки, Уляни Кравченко, Агатангела Кримського, Володимира Самійленка, Івана Манжури, Пантелеймона Куліша, Бориса Грінченка.
Автор досліджень «Яків Щоголів. Нарис життя і творчості» (К., 1958); «Леся Українка. Літературний портрет» (К., 1958); «Леся Українка. Літературний портрет» (К., 1963) (друге перероблене і доповнене видання); «Філософські поеми Івана Франка» (К., 1965); «Українська поема кінця XIX- початку ХХ ст. Ідеї, теми, проблеми жанру» (К., 1973), «Іван Франко. Життєвий і творчий шлях» (К., 1983) (у співавторстві з І. І. Бассом).
А також неопублікованих праць «Павло Грабовський – поет-громадянин», «Українська класична поема: жанри, класифікація і різновиди», «Поетичний простір Івана Франка» та збірки поезій «Виднокола», які розміщені на нашому сайті.
На сайті ви можете знайти (набравши в пошуку) статті Арсена Каспрука «Лірична драма «Зів’яле листя» та її відгомін у поезії», «Шляхи філософської поеми», Від «Енеїди» до «Мойсея» (Деякі питання розвитку жанру української дожовтневої поеми), «Поема в сучасному літературознавстві», «Ранні поеми Івана Франка», «Жанр притчі в поезії Івана Франка», «Жмуток до «Зів’ялого листя» Івана Франка», «Жанри лірики Івана Франка», «Особливості ліро-епічної та епічної поезії Івана Франка», які випередили свій час, і були частиною задуманої дослідником монографії «Українська класична поема: жанри, класифікація і різновиди».
Для української історичної поеми, як і для української поеми кінця XIX — початку XX століття загалом, характерний вихід за межі вітчизняної тематики. Маємо на увазі, насамперед, поеми Лесі Українки «Роберт Брюс, король шотландський» (1893) та Б. Грінченка «Матільда Аграманте» (1897).
В основу поеми Лесі Українки «Роберт Брюс, король шотландський» покладені матеріали з історії Шотландії, так звані війни за незалежність (1296—1314). Сюжет твору поетеса будує довільно, поряд з достовірними фактами в творі є вигадка, художній домисел.
Авторка зображує той період в історії Шотландії, коли в країну вторглися англійські феодали на чолі з королем Едвардом. Місцеве дворянство зрадило, пішло на службу до завойовників. І лише Роберт Брюс, єдиний із шотландських лицарів, не визнав влади англійського короля, втік у гори і, зібравши коло себе незадоволених нещадним визиском селян, повів їх на повстання проти іноземних загарбників.
________________________
22 Яків Щ оголів, Поезії, К., «Радянський письменник», 1958, стор. 341-342.
132
письменниця показує, що мужній і незламний характер Роберта Брюса формувався і гартувався саме в кровопролитних боях із загарбниками. Шість разів терпів поразку Роберт Брюс. І лише в сьомій битві він із своїм військом перемагає завойовників.
Повнокровність характеру Роберта Брюса в поемі досягається показом героя в різноманітних життєвих ситуаціях, у найскладніших випробуваннях. Поетеса подає різні душевні стани героя — від героїчної впевненості у перемозі до тимчасової зневіри і розпачу після поразки, а звідси — до нового зльоту переможних сподівань. Багато допомагають письменниці у створенні образу головного героя народнопісенні зображальні засоби — прийоми паралелізму, постійні епітети, метафори тощо.
Слід відзначити, що в творі вже видно окремі риси майбутніх драматичних поем письменниці — драматичну напруженість ситуацій, непримиренність конфлікту, буяння великих людських пристрастей тощо.
Поема Б. Грінченка «Матільда Аграманте» була живим відгуком письменника на повстання кубинського народу під керівництвом Хосе Марті та Антоніо Масео проти іспанських колонізаторів 1895 р. Головне місце в творі відведено відважній кубинській дівчині Магільді Аграманте. Письменникові вдалося досить рельєфно і колоритно відтворити образ героїні.
У змалюванні зовнішності Матільди Б. Грінченко не дає конкретних рис, а йде радше за іспанською романсовою народною поезією чи за кубинським фольклором:
Моря перло найдорожче —
Куба, рідная країна,—
Так Матільда з уродливих
Найдорожчая перлина23.
___________________________
Але, відтворюючи духовний світ героїні, Б. Грінченко конкретизує образ. Матільда заздрить братам, що воюють
23 Борис Грінченко, Твори в двох томах, т. 1, стор. 167.
133
за волю батьківщини, хоче, як вони, битись у рядах повстанців, воліє померти, аби лиш була вільною її вітчизна. Ці героїчні риси надають реалістичному образові романтичної піднесеності, глибокого емоційного звучання.
Вірогідності і правдивості змальованих картин сприяють скупі, але досить точно схоплені локальні пейзажі тощо.
Не можна не відзначити, що Б. Грінченко першим з українських письменників увів у рідну літературу тему Куби, точніше, кубинської революції, боротьби пригноблених народів проти іноземних поневолювачів. Це свідчить про розширення тематичних обріїв української поезії кінця XIX — початку XX століття, зокрема історичної поеми.
Зрозуміло, що, пишучи поеми «Роберт Брюс, король шотландський» та «Матільда Аграманте», українські письменники не лише знайомили читача з картинами давноминулих боїв шотландців проти англійців чи виступів кубинців проти іспанських колонізаторів, вводили в українську поезію інтернаціональні мотиви. Твори ці були покликані також збуджувати визвольні прагнення українського народу в його боротьбі проти царату, австро- угорської монархії, в боротьбі за своє соціальне і національне визволення.
З історичними поемами жанрово тісно зв’язані невели¬кі віршові повістки, до яких звертались поети кінця XIX — початку XX століття. їх можна умовно назвати історичними поетичними новелами. Початок їм дав ще І. Франко у першій збірці поезій «Баляди и росказь». Маємо на увазі невеликі історичні оповідання «Данина», «Аскольд і Дір під Царгородом», «Князь Олег», «Святослав». В основі цих віршів лежать окремі епізоди з історії давньої Русі. Сюжет кожного з них розгортається за законами епічної оповіді, але дуже стисло і лаконічно, без вступних частин, розгалужень і додаткових пояснень. Закінчується кожен вірш здебільшого несподівано, роз-
134
в’язка настає раптово. Зрозуміло, іцо й характери в таких коротеньких віршах-новелах ледве окреслені, не розгорнуті, виступають лише в своїх найголовніших прикметах.
Так, наприклад, розповідаючи у вірші «Святослав» епізод з вітчизняної історії про похід руського князя до болгар і загибель його на зворотному шляху біля дніпровських порогів від печенігів (хап печенігів з черепа князя зробив собі чашу для вина, окувавши її золотом), І. Франко йде майже точно за скупим літописним джерелом, надаючи лише окремим сухим епізодам внутрішнього зв’язку і емоціонального забарвлення. Такі сюжетні вірші- новели знаходимо і в інших українських поетів, скажімо, у М. Чернявського («Князь Ігор», «Чаша Святослава», «Саур-могила» та ін.).
Олександр Олесь створив за таким зразком цілу збірку («Княжі часи» — написана 15 жовтня — 8 листопада 1920 р., видана у Львові 1930 р.). Самі назви віршів вказують на зміст їх — «Смерть Олега», «Похід Ігоря на арабів і персів», «Княгиня Ольга», «Юнацтво Святослава», «Похід на хазар», «Печенізька облога Києва» тощо. Це переважно поетичні переспіви за сюжетами давньоруських літописів, як і згадувані вище вірші І. Франка. Деякі з них, як, скажімо, вірш «Печенізька облога Києва», зроблені досить майстерно і пройняті духом патріотизму, любові до рідної землі. О. Олесь брав найяскравіші літописні епізоди і обробляв їх віршами. Як художні обробки окремих історичних сюжетів ці поезії не позбавлені певного пізнавального і естетичного значення.
Розглядаючи історичні поеми, слід зазначити, що вони за своєю поетикою і художньо-стилістичними особливостями близькі до епічних фольклорних творів — дум, історичних пісень тощо. Історико-героїчний матеріал, теми героїчного минулого України, традиції історичного фольклору, що відбились певним чином у поемах цього жанрового різновиду, спричинили тяжіння цих творів до зразків героїчного ецосу. Епічне начало відчувається тут і в сю –
135
жетних побудовах, і в змалюванні образів та характерів, і в поетиці взагалі.
Епічний розмах поем виявляється передусім у гіперболізації героїв, їхніх вчинків, подібно до того як це робиться в народних думах чи історичних піснях.
Так, в історичній поемі М. Чернявського «Козаки» явно гіперболізується, доводиться до фантастичних меж кмітливість, вміння, сміливість, одчайдушність і невразливість козаків, які на своїх човнах протистоять турецьким галерам, що наздогнали їх. Під вибухами турецьких гармат козаки залишаються цілі і щасливо відбувають додому.
В епічному ореолі поданий Богдан Хмельницький з поеми І. Франка «На Святоюрській горі». Від проймаючого погляду гетьмана не заховується жодна потаємна думка послів польського короля; сміливо викриваючи їхні чорні помисли, Богдан Хмельницький примушує їх бліднути і тремтіти.
В героїчно-епічних барвах змальований, скажімо, і Іван Вовгура-Лисенко з поеми “Могituri” М. Старицько го. Досвідчений воїн-патріот, що йде свідомо на тортури і смерть, аби врятувати оточене військо, показаний як людина надзвичайної мужності і неймовірної сили волі (згадаймо хоч би його спокійну розмову з панами, коли кати насипали йому за халяви жару).
Проте тенденції до епічності не витісняють і ліричного начала в історичних поемах, що йде також від народних зразків. М. Рильський вказував свого часу, що ліричні елементи, які старовинні кобзарі називали «жалощами», дуже сильно виявлені в українських думах. Саме ці традиційні ліричні елементи перейняли історичні поеми (в своєрідній, звичайно, інтерпретації).
Не позбавлені історичні поеми і драматичних елементів, що йдуть від драматизму самих творів, від драматичних колізій, що відображали реальну дійсність.
136
Каспрук Арсен. Українська поема кінця ХІХ – початку ХХ століття. — Київ, Видавництво «Наукова думка», 1973. — С 132-136.
Меморіальний сайт пам'яті Арсена Каспрука 